Отже, пишу я вам зі стаціонару психіатричної клініки. Тут тепло, затишно і химерно, поруч є дубовий ліс, у який мені не можна ходити, тільки з супроводом. Насправді мені навіть каву самостійно не взяти з каво машини у коридорі, теж треба супровід. Моє улюблене - нема ручок на дверях та вікнах, персонал носить їх з собою. Добре що я хоч не потрапила у таке відділення, де мене б примусили познімати з себе всі цяцьки - це мене зазвичай більше всього турбує, бо проколи мають тенденцію дуже швидко затягуватись і потім неможливо буде поставити назад сережку, а проколів у мене десь 15.

So, I am writing to you from an inpatient psychiatric clinic. It is warm, cozy and whimsical, there is an oak forest nearby, into which I cannot go, only with an escort. In fact, I can't even get coffee myself from the coffee machine in the corridor, I also need an escort. My favorite is that there are no handles on the doors and windows, the staff carry them with them. It's good that I didn't end up in such a department where they would force me to remove all my piercings - this usually bothers me the most, because piercings have a tendency to linger very quickly and then it will be impossible to put the earring back on, and I have about 15 piercings.