Нариси з психіатричної лікарні - Mental house stories

Доброго вечора, шановна спIльното!

Отже, пишу я вам зі стаціонару психіатричної клініки. Тут тепло, затишно і химерно, поруч є дубовий ліс, у який мені не можна ходити, тільки з супроводом. Насправді мені навіть каву самостійно не взяти з каво машини у коридорі, теж треба супровід. Моє улюблене - нема ручок на дверях та вікнах, персонал носить їх з собою. Добре що я хоч не потрапила у таке відділення, де мене б примусили познімати з себе всі цяцьки - це мене зазвичай більше всього турбує, бо проколи мають тенденцію дуже швидко затягуватись і потім неможливо буде поставити назад сережку, а проколів у мене десь 15.

Через те, що на вулицю не випускають у мене не було можливості пофотографувати природу, а вона тут і справді чудова. Але я можу виходити на вулицю лише або з кимось з мед персоналу або з родичами, і я дуже не люблю перший варіант, по почуваюсь собакою на повідці, тож доводиться сидіти всередині і спостерігати чудовий дубовий парк через вікно.

Всі стіни тут завішані репродукціями друкованими на холсті. Нічого цікавого, але пейзажі досить милі. А так навіть і показати нема чого, ліжко, тумбочка і все, хіба шо вечерю можна сфотографувати (доречі непогану, мої очікування були значно нижчі, а виявилося що тут. Все цілком їстівне).

От якби можна було вийти пофоторгафувати на вулиці була б інша справа, але ні, зовсім ніяк. Може завтра чоловік приїде і хоч щось пофотографувати на прогулянці.

Зірка нашого поверху 0 кавова машина. Кава дійсно чудова, і якщо б не треба бул кожного разу шукати собі супровід для того, щоб взяти каву, я б напевно тут лише нею і харчувалася б. Але супровід потрібен, і мені якось моторошно по кілька разів на день просити про одне й те саме.

Дуже важко сфокусуватися на дописі, тому на сьогодні мабуть закінчу, може завтра матиму всередині менше медикаментів і зможу написати щось більше.

З любовʼю, ваша Foxy

Good evening, dear community!

So, I am writing to you from an inpatient psychiatric clinic. It is warm, cozy and whimsical, there is an oak forest nearby, into which I cannot go, only with an escort. In fact, I can't even get coffee myself from the coffee machine in the corridor, I also need an escort. My favorite is that there are no handles on the doors and windows, the staff carry them with them. It's good that I didn't end up in such a department where they would force me to remove all my piercings - this usually bothers me the most, because piercings have a tendency to linger very quickly and then it will be impossible to put the earring back on, and I have about 15 piercings.

Due to the fact that they are not allowed to go outside, I did not have the opportunity to take pictures of nature, but it is really wonderful here. But I can only go outside with one of the medical staff or with relatives, and I really don't like the first option, I feel like a dog on a leash, so I have to sit inside and watch the wonderful oak park through the window.

All the walls here are hung with reproductions printed on canvas. Nothing fancy, but the scenery is pretty nice. And even so, there is nothing to show, the bed, the bedside table and everything, except that you can take a picture of the dinner (not bad, by the way, my expectations were much lower, but it turned out that here. Everything is completely edible).

But if it was possible to go out and take pictures on the street, it would be a different matter, but no, not at all. Maybe tomorrow my husband will come and at least take some pictures on the walk.

The star of our floor 0 coffee machine. The coffee is really great, and if I didn't have to find an escort every time to get coffee, I'd probably be here eating only it. But I need support, and it's kind of creepy for me to ask for the same thing several times a day.

It's really hard to focus on the post, so I guess I'll finish it for today, maybe tomorrow I'll have less medicine inside and be able to write something more.

With love, your Foxy