Про медицину

Мій батько, якому вже за 70, веде активний спосіб життя. Насправді більшість сорокарічних чоловіків не здатні, здебільшого через лінощі, робити того, що робить мій батько. Він щодня вдосвіта їде велосипедом на дачу і ввечері повертається. Дорога займає цілу годину, частину цієї дороги потрібно йти пішки, оскільки місцевість горбиста. Більшість людей, здолавши такий шлях на велосипеді, вже не здатні працювати, а лише відлежуватися. Мій батько ще працює на городі і потім долає таку саму дорогу назад. І так щодня.

Насправді в цьому немає гострої потреби, але він не може просто сидіти вдома, це надто нудно.

Минулої п’ятниці сталася прикрість. Мій батько багато чого навантажує на велосипед, коли повертається додому. Цього разу це був врожай малини, позичок і чорної смородини. Частину шляху він ішов пішки, тягнучи велосипед поряд, а потім, як зазвичай, хотів на нього сісти. В цей момент він перечепився за щось і велосипед почав падати. Батькові стало шкода, що ягоди помнуться, і він всіляко намагався втримати велосипед, хоча це було дуже незручно. В результаті він сильно вдарився коліном.

Після цього він ще благополучно доїхав додому і лише коли довелося підійматися сходами він зрозумів, що з коліном не все гаразд. Як виявилося згодом, з ним добряче було не все гаразд - воно сильно розпухло і посиніло.

Батька довелося вести в поліклініку. Там йому призначили рентгенологічне обстеження. Так як це був екстренний випадок, його зробили поза чергою. Рентген показав перелом якоїсь невеликої кістки. Однак у лікаря були сумніви і він відправив його на комп’ютерну томографію. Знову ж таки, оскільки це був невідкладний випадок, томографію йому зробили поза чергою. До речі вона не підтвердила перелом.

І ось тільки тепер я підійшов до теми допису. У черзі на томографію батькові довелося провести півтори години. За цей час він бачив різні ситуації і одна з них є доволі показовою.

З метою записатися на комп’ютерну томографію, в поліклініку прийшла одна жінка пенсійного віку. Як відомо, держава надає можливість безкоштовного обстеження, однак оплачує лише певну кількість обстежень на день, через що утворюється значна черга. Лікар дав жінці вибір - або він записує на безкоштовне обстеження на квітень 2025 року (!), або можна набагато швидше, але платно. Звісно жінка поцікавилася скільки коштує платне обстеження. Його вартість складає 1500 грн, на що жінка відповіла, що її місячна пенсія складає 3000 грн.

В результаті жінка записалася на безкоштовну комп’ютерну топографію на квітень 2025 року. Коли вона йшла геть, в її очах були сльози, їй було образливо. На прощання вона сказала, що в неї зараз воює троє синів, а держава не може їй зробити обстеження.

Ця ситуація демонструє наявність багатьох системних проблем. Найлегше зараз приділити кілька абзаців наріканням, але безкоштовна медицина це утопія. Який же вихід знайти?

По-перше, що таке пенсія в 3000 грн? Це посміховисько, це всього 74 долара! Я впевнений, що ця жінка, пропрацювавши ціле життя, заробила собі на більш достойне пенсійне забезпечення. В нас було вже багато пенсійних реформ, але жодна так і не вдосконалила цю величезну систему.

Те, що держава надає можливість провести, зокрема, комп’ютерну томографію безкоштовно, це вже велике досягнення. І черга не була б такою великою, якби в ній не було так багато людей працездатного віку. Якби ці люди могли собі дозволити оплатити послугу, то в черзі залишилися б лише малозабезпечені категорії громадян. Проте рівень заробітної плати в невеликих периферійних містах є малим і люди економлять на всьому, в тому числі і на здоров’ї.

Виходом могла б стати страхова медицина. Я мав досвід страхової медицини. Кілька років тому компанія в якій я працюю, вирішила придбати всім своїм працівникам медичну страхівку. Частину коштів оплатила компанія, частину самі працівники.

Перші два роки ця страхівка була чудовою послугою. На практиці було так, коли я захворів, лікар виписував ліки, я йшов у аптеку, показував страховий поліс і отримував свої ліки безкоштовно. Всі були у захваті.

З часом страхова компанія очевидно вирішила, що це їй не дуже вигідно. Вартість поліса зросла, а можливість отримати ліки була сильно ускладнена. Тепер після того як лікар прописував ліки, хворому потрібно було купувати ліки за свій рахунок, а потім з усіма документами і чеком йти в страхову компанію, де вас переконували, що ви могли обійтися без цих ліків або ж замінити їх дешевшими. В результаті страхова компанія відшкодовувала лише незначну вартість придбаних ліків.

На практиці, спілкування зі страховими агентами було настільки мерзенним, що я навіть не звертався до них і купував ліки самостійно. На цьому мій досвід із страховою медициною завершився і я більше ніколи не купував медичну страхівку.

І все ж, попри всі проблеми, я вважаю, що ми ще маємо доступ до цілком достойного медичного забезпечення, особливо якщо це стосується невідкладних станів. Проте систему потрібно вдосконалювати, особливо для забезпечення належної медицини для людей похилого віку.