Хлопчик із Нікополя
Батько дружини є запеклим рибалкою. Інколи він пропонує мені приєднатися до його поїздок, але я вкрай рідко на це погоджуюся. Я не дуже люблю рибалити, моє захоплення - це ліс і гриби. Минулими вихідними він їздив у Бурштин. Це означає, що потрібно вставати о 3-й годині ночі і їхати на рибалку. Звичайно я відмовився 🙂. Відтак він вирушив у Бурштин із друзями-рибалками. Проте ми домовилися, що в обід я приїду його забрати.
І от прийшла обідня пора і я автомобілем поїхав у Бурштин. Це містечко відоме тим, що тут розміщена велика теплоелектростанція, яка є основним постачальником електроенергії нашого регіону. Через це вона також постійно є об’єктом ракетних атак. Недалеко від станції є велике водосховище. Десь там на дні і досі спочиває російська ракета. Тут риболовля заборонена, але з водосховища витікає канал, в якому можна ловити рибу досхочу. Щоправда є обмеження - ловити можна лише за допомогою вудки. Жодних сіток, електровудок чи вибухівок. Одним словом, браконьєрам тут дуже нудно.
В мене була ще ціла година до того як ми повинні були вирушити назад, тому я скористався нагодою щоб трохи прогулятися. Тим більше, що погода була просто бездоганною. Тут набагато гарніше влітку, коли навколо все зелене, але й тепер, завдяки сонячному промінню, було приємно пройтися. Мене в черговий раз вразила кількість рибалок, яких я тут зустрів. Але з іншого боку, немає чому дивуватися, бо в нашому регіоні річки невеликі, озер багато немає, тому це місце мабуть єдине, де можна нормально порибалити. Сюди з’їжджаються люди звідусіль, особливо у вихідні дні.
Далі у мене було ще трохи часу до виїзду, тому я просто сів на розкладне крісло і спостерігав за рибалками.
Час активного клювання вже давно минув, тому атмосфера була дещо сонною. Деякі рибалки збиралися і йшли додому, на їхні місця приходили нові. Ще дехто готував польовий обід, очевидно вони мали намір залишитися ще надовго.
І ось до нас з виглядом справжнього знавця і професіонала підійшов семирічний хлопчик. Спочатку він перевірив як справи у наших сусідів, потім підійшов до нас. Він пильно оцінив своїм професійним оком поплавці, які непорушно стояли у воді, наче б їх там хтось зцементував. Очевидно йому було нудно, бо він вирішив завести розмову з нами, незнайомцями.
Він почав розпитувати різноманітні дрібниці. Потім підійшла його бабуся і попросила нас щоб хлопець трохи залишився з нами, бо він їй не дає спокою. Я, звичайно, погодився.
Перше, що кинулося у вічі, це вишукана літературна українська мова хлопця. На відміну від нього, ми тут на заході говоримо не так чисто, вживаючи багато діалектів і ставлячи неправильні наголоси. Тоді вже я почав хлопця щось розпитувати.
Це він на фото, у червоній куртці. Виявилося, що хлопець приїхав із Нікополя. На жаль його рідне місто знаходиться достатньо близько до лінії фронту щоб до нього діставала російська артилерія. Через це місто щодня зазнає десятків обстрілів. Жити в місті стало неможливо, тому він із мамою і бабусею виїхали сюди. Мама поїхала в Польщу на роботу, а він залишився тут із бабусею щоб навчатися у школі. А от батько залишився у Нікополі щоб наглядати за майном.
Він розповів, що вдома його сім’я розмовляє російською, але він сам захотів вивчити українську щоб не відрізнятися від однолітків у школі і щоб не говорити мовою тих, хто руйнує його місто. І у нього це дуже швидко вдалося. Тепер він українською розмовляє набагато краще за мене.
Хлопець був дуже веселий і виглядало на те, що він добре акліматизувався на новому місці. Розповів, що у нього з’явилися нові друзі серед сусідів і однокласників, а це дуже важливо.
Мабуть він би ще багато чого розповів, бо його неможливо було спинити. Але нам потрібно вже було виїжджати додому тож я попрощався з ним і ми поїхали.
Якщо вам цікаво чи вдалося моєму тестю щось спіймати, то ось на фото справа ви можете побачити його улов. Це непоганий результат, хоча буває і кращий.
Such an interesting story!
It looks like you actually had a great day. Do you also know I like mushrooms search in the forest? 😀
That was me some years back hunting this...
And I miss that now, because I don't stay close to those forest again.
I haven't done much of fishing before, maybe someday I will try.
The young boy from Nikopol is so lively with his vibes. Sad to hear they left their city because this conflict, I feel for young children like this.
And to have taken the bold steps to learn Ukrainian language is commendable. Apart from the conflict between Russia and Ukraine, I think it’s very important to speak and understand ones native language, that's his identity.
Oh, picking mushrooms in the forest is my hobby since childhood. When I was a child, my father took me with him to the forest. But to get to the forest it was necessary to walk 3 km across the field. Sometimes I thought I wouldn't make it because my legs hurt. But then I went into the forest, the pain somehow disappeared and I wandered through the forest for several hours, looking for mushrooms. At the same time, I did not feel a single drop of fatigue. Then we left the forest and I had to walk 3 km through the field again. It was the most difficult 3 km. I could barely drag my feet.
Previously, people who lived closer to the border with Russia spoke Russian. Now many of them switched to Ukrainian for obvious reasons. The language issue was one of the most speculative among politicians. But it looks like it's already in the past.
Wow, that's a long distance. But the good thing is .....atleast you will go home with mushrooms.
Over here, I didn't habe to work that far to pick mushrooms. And here it's seasonal..., we have different kinds of mushrooms depending on the season. It's always a great experience.
Language remains a great feature for identity.
Цікавий пост. Наштовхув на мою думку, яка виникла в минулому році, коли проводив час із племіницею дружини. Вона приблизно того ж віку, що і мій син
"Чужих дітей не буває". Ви зробили дуже важливу справу провівши час з цим хлопцем.
прекрасне повідомлення!
Дуже правильно сказано. На жаль зараз у нас так багато діток, які постраждали від цієї проклятої війни. Багато з них змушені переїхати до нас на захід. Навіть у класі моєї донечки було двоє дітей з Харкова. Чудові діти. Вони миттєво влилися в колектив, але батьки вирішили повернутися додому.
I was not wrong when I nominated you for the best author category.
I like your way of narrating the events- simple and direct.
As usual I read from the beginning till end and enjoyed (even the translated version).
A day well spent and the boy in red jacket seems like a wild spirit...
I'm sad that he had to leave his home due to the war situation. I can just hope for him and many others like him around the world, specially Palestine, that the peace prevails. These innocent souls should not have to bear this much.
Regards
Thanks for the nomination 🙂
Over the past two years, millions of Ukrainians were forced to leave their homes. Most of them settled here, in the west of Ukraine. But a large part was forced to leave the country. War is the worst thing that people have invented.
Нікополь зовсім недалеко від Запоріжжя - кілометрів 60... Так що, ми майже земляки, хоча Нікополь - Дніпропетровської області...
А рибки батько дружини наловив чималенько )))
Ви мене змусили подивитися на карту. Колися я їздив у Енергодар. Виявляється я був зовсім поруч з Нікополем. З карти також дуже добре видно чому Нікополю так дістається, його дуже зручно обстрілювати через Дніпро.
Це так!((( Від Енергодару до Запоріжжя по прямій - приблизно кілометрів 50... Так що, якщо атомна вибухне, навіть страшно подумати, які будуть наслідки...
О, я так само рибалити не дуже люблю (в мене і вудочки немає, колись була, але десь її шляк трафив, отак часто я рибалю 😄). А от гриби і справді моя пристрасть ☺️.
Споріднена душа 🙂