Hello everyone. I did not write anything about World War II for a long time. So today I decided to tell you about the Tank Destroyers. About the machines, specialization of which was the destruction of tanks. In this article I will talk about the classic representatives of this class.

Всім привіт. Давненько я не писав нічого на тему Другої Світової. І ось сьогодні я вирішив розповісти вам про ПТ-САУ. Про машини, спеціалізацією яких було знищення танків. У цій частині я розповім про класичних представників свого класу.

StuG III

Let's start with the most produced Tank Destroyer in the history. At the beginning of the WW II German command decided to create a mobile artillery on the basis of existing tanks, which would be able to support the infantry. The priority in new machine were the firepower, a good armor and cheapness. The firm Daimler-Benz successfully embodied these wishes into reality. There were about eight versions of StuG III, however, the main was Ausf. G. The cost of production of one StuG was quite low - 83 000 DM. Total was released 10500 machines. The basis for the creation was German tank PzKpfw III.
Initially StuG III was equipped with a short-75mm gun, but when good armored Soviet T-34 came to the fronts, it was decided to replace short gun with a new long-barreled 75mm cannon Stuk 40 L / 48, which surely hit the Soviet tanks. StuG armor was quite good – 50 mm in a front took a punch at a distance of 1 km. StuG III was very compact in a size and had good mobility. The main disadvantage was little size which allowed bad conditions for crew working. StuG III took active part in a war from the very beginning to its end.

Почнемо з наймасовішї ПТ-САУ в історії. На початку війни німецьке командування вирішило створити мобільну артилерію на базі вже наявних танків, здатну підтримати піхоту. Пріоритетною була вогнева міць, гарне бронювання і дешевизна. Фірма Daimler-Benz вдало втілила ці побажання в реальність. Всього було близько восьми модифікацій StuG III, проте основною була Ausf. G. Вартість однієї ПТ-САУ була досить низькою - 83 000 марок. Сумарно було випущено 10500 машин. Базою для створення послужив танк PzKpfw III.
Спочатку StuG III оснащувався короткоствольною 75мм гарматою, однак з появою на фронтах Т-34 було прийнято рішення замінити її на нову довгоствольну 75мм гармату Stuk 40 L / 48, яка впевнено вражала радянські танки. Броня самохідки у лобі була 50 мм і тримала удар на відстані 1 км. StuG III відрізнявся компактними розмірами, хорошою маневреністю та непоганою швидкістю. З недоліків варто відзначити незручність роботи екіпажу через невеликий за броньовий простір. Машина активно брала участь з самого початку війни і до її завершення.

Su-85 (100) СУ-85 (100)

Towards in 1943 it became clear for the Soviet command that to deal effectively with new German tanks Soviet army required new, more modern machines and Tank Destroyers. It was decided to create new Tank Destroyer based on the T-34, driving performance and armor of which were very good. Development of a new machine was conducted at Uralmash factory.
Su-85 had a new long-barreled 85mm gun, similar to that which will soon be installed at T-34-85. This gun was able to destroy enemy medium tanks at the distance of over a kilometer, and heavy tanks – at 800 meters to a front plate. The gun was placed in the middle part of the Tanks Destroyer body and had angles of + - 8 degrees. Also the inside size of tanks was nice which allowed good conditions for crew working. Driving characteristics inherited from the T-34-85. Armor (45 mm at the front with big armor slope) provided good protection against German medium tanks. A little later, with the release of the T-34-85, SU-85 was converted under the new 100mm gun. It was a tool for successfully destroying any enemy tanks, including Tiger 2. Also Su-100 had a very low silhouette, which contributed to an excellent disguise. Observation and aiming devices have been improved. SU-100 was easy to maintain. This Tank Destroyer applied to the end of the WW II. Total were released 4976 SU-100 and 2050 SU-85.

Ближче до 1943 року радянському командуванню стало зрозуміло, що для ефективної боротьби з новими німецькими танками потрібні більш сучасні машини. Було вирішено створити протитанкову самохідну установку на базі танка Т-34, ходові якості і броня якого були дуже хороші. Розробка нової ПТ-САУ велася на Уралмашзаводі.
СУ-85 мала нову 85мм нарізну гармату, аналогічну з тою, яка незабаром буде встановлена на т 34-85. Вона дозволяло без проблем вражати середні танки супротивника на дистанції більше кілометра, а важкі - на 800 метрах. Гармата встановлювалася прямо в корпус і мало кути наведення в + - 8 градусів. Корпус був відносно просторий і дозволяв з комфортом працювати екіпажу. Ходові характеристики СУ успадкувала від т-34. Броня (45мм під нахилом) забезпечувала хороший захист від пострілів середніх танків противника. Трохи пізніше з виходом танка т 34-85 Сушки були переобладнані під нову 100мм гармату. Ця гармат дозволяла успішно боротися з будь-яким танком противника, включаючи і Тигр 2. Також варто відзначити низький силует машини, який сприяв відмінному маскуванню. Були поліпшені прилади спостереження й прицілювання. Техніка була проста в обслуговуванні. Ця ПТ-САУ застосовувалася до самого кінця війни. Всього було випущено 4976 СУ-100 і 2050 СУ-85.

Jagdpanther (Ягдпантера)

In the middle of 1942 the German command decided to create a new Tank Destroyer with 88mm anti-tank gun Pak-43, using the basis of medium tank “Panther”. The development of this Tank Destroyer at first was carried by a Krupp company, then it was given to a Daimler-Benz and at last it was finished by a MIAG company. So, the destiny of Jagdpather was hard. The development has been complicated by the regular air raids allies, constant shortage of necessary parts and confusion in the serial versions of the machine. Jagdpanther took the most actively part in the Ardennes offensive and the Balaton operation.

In general, as a Tank Destroyer Jagdpanthere was great. Maneuverability and speed characteristics were good because of using “Panther” basis. Armor of Jagdpanthere (80 mm in the front with a good armor slope) confidently defended the machine and a crew at the distance of 800 meters from all Soviet tanks. The new 88mm anti-tank gun allowed to destroy the enemy at a distance of 1km. Rate of fire at the same time was very high - 8 rounds per minute. The fighting compartment inside of a car was spacious and was equipped with ventilation, increasing the convenience of the crew working. And don’t forget than Jagdpanther had a low silhouette. The disadvantages were the relatively high cost of the machine (due to the use of scarce materials), unreliability and complexity of the transmission service. Jagdpanther has established itself as a formidable and dangerous opponent, specializing in the destruction of tanks. Total were produced 392 cars.

У середини 1942 року німецьке командування прийняло рішення створити ПТ-САУ з новою протитанковою 88мм гарматою Рак-43 на базі середнього танка Пантера. Розробку ПТ-САУ спочатку вела фірма Крупп, пізніше проект дороблявся фірмою Daimler-Benz, а в самому кінці - MIAG. Розробка була ускладнена регулярними авіа нальотами союзників, постійними недостачами потрібних деталей і плутаниною в серійних модифікаціях машини. Найбільш активно Ягдпантери брали участь в Арденському наступі та Балатонській операції.
В цілому самоходка вийшла вдалою. Ходові і маневрені якості вона цілком успадкувала від Пантери і вони були на високому рівні. Броня самохідки (80 мм в лобі під хорошим нахилом) впевнено захищала її на дистанціях від 800 метрів. Нова 88мм протитанкова гармата дозволяла вести прицільний вогонь по противнику на відстані 1км. Темп стрільби при цьому був дуже високий - 8 пострілів на хвилину. Бойове відділення машини було просторим і оснащувалося вентиляцією, що підвищувало зручності роботи екіпажу. Прилади спостереження і приціли були як завжди на вищому рівні. ПТ-САУ мала низький силует. З недоліків варто відзначити відносно високу вартість машини (через використання дефіцитних матеріалів), ненадійність трансмісії і складність в обслуговуванні. Також незадовільною була броня бортів. Ягдпантера зарекомендувала себе як грізний і небезпечний супротивник, що спеціалізується на винищення танків. Всього було випущено 392 машини.

M18 “Hellcat”

The design of the American Tank Destroyer was caused by the US military doctrine. In contrast to the Germans and the Soviets, who had good-armored Tank Destroyers with a powerful anti-tank gun and mediocre mobility, American Tank Destroyers were oriented on a good mobility firstly. M18 was developed for quickly interception of enemy tank formations and the destruction of their flanks. This also caused the weak armor, small caliber of guns and excellent mobility equipment. M18 had been developed by General Motors Buick Division, the cost of one machine was 57,000 dollars. Total it was produced 2507 M18.
At first it was planned to put the 37mm gun, but very soon it was decided to replace it by the 57mm British gun. But this was not enough, and in the final version M18 was equipped with a 76mm cannon from Shermans. New Tank Destroyer had a very light weight, had weak armor (20mm in the forehead) and the rotating tower, which was unusual for that time. Suspension provides the convenience of driving on rough terrain; the engine allowed reaching speed up to 45 km per hour. M18 was easy to operate and convenient to use. In general, the machine was ambiguous, absorbing a lot of bold decisions.

Конструкція американського винищувача танків обумовлена в першу чергу американською військовою доктриною. На відміну від німецьких і радянських армій, у яких протитанкові самохідки мали гарну лобову броню, потужну протитанкову гармату і посередню мобільність, американські протитанкові самохідки в першу чергу повинні були бути мобільні. М18 розроблявся для швидкого перехоплення танкових з'єднань противника і знищення їх з флангів. Цим і обумовлювалася слабке бронювання, невеликий калібр гармати і відмінна мобільність техніки. Розробка велася фірмою General Motors Buick Division, вартість однієї машини становила 57000 доларів. Всього було випущено 2507 ПТ-САУ М18.
Спочатку планувалося поставити 37мм гармату, проте дуже скоро було вирішено замінити її на 57мм британську гармату. Але цього виявилося недостатньо, і в фінальному варіанті М18 оснащувалася 76мм гарматою, що установлювалася на танки Шерман. ПТ-САУ була дуже легка, мала противокульове бронювання (20мм в лобі) і поворотну башту, що було нехарактерно для ПТ-САУ того часу. Підвіска забезпечувала зручність їзди по пересіченій місцевості, двигун дозволяв розвивати швидкість до 45 км на годину. М18 був простий в обслуговуванні і зручний в експлуатації. В цілому машина вийшла неоднозначною, увібравши в себе безліч сміливих рішень.

At the end I want to say, that the birth of Tank destroyers was caused by the necessary of destroying heavy enemy techniques. Next time I will tell you about machines with a real “Big Guns”.

На цьому мі завершимо наше знайомство з класом ПТ-САУ. Поява самоходок була викликана необхідністю знищення важкої техніки супротивника. На черзі машини з дійсно великими калібрами.

don't forget to follow @burmik123