Скоро знову - з радістю саджати картоплю?!

Привіт друзі. Думав сьогодні сачконути і не писати повідомлення для щотижневої ініціативи #SaturdayMemories. Навіть відмовка була прекрасна – відсутність вайфаю чи кабельного інтернету. Та і факт того, що в гостях не дуже гарно послати усіх займатись їхніми справами а самому зайняти табуретку біля розетки на кухні і писати повідомлення під гамін дітей і звук працюючого телевізора. Все ж таки бажання написати перемогло тому я почав ритись в своїх архівах фото, де знайшов ось такі незвичні фото. Фото, які я зробив підчас цьогорічного саджання картоплі на батьківському огороді.

---

---

Після перегляду фото спогади так і ринули. Дивно, але найбільш запам’ятавшимся відчуттям було відчуття гордості і радості від саджання картоплі цього року. Щоб краще передати всю суть і наповнити розповідь фарбами зроблю коротку передісторію, пов’язану із любов’ю до сільськогосподарських робіт.

---

---

Вирісши в селі, з раннього дитинства я не на словах знав що таке огороди, саджання картоплі, поління, виривання бур’янів і збір урожаїв. Єдине що мене періодично рятувало від сільськогосподарської праці – навчання. З дитинства я мав вибір навчатись або працювати. В старших класах такого вибору вже не було. Доводилось навчатись і працювати поєднуючи одне з одним. Можливо, саме бажання втекти від праці стало тією мотивацією яка допомогла вступити до медичного університету на бюджетне навчання.

---

---

В студентські роки бажання працювати ставало ще менше. Я з радістю виконував роботу різноробочого, медичної сестри чи підготовлював навчальний матеріал для інших щоб не повертатись на літні канікули до сільської праці.

---

---

Після закінчення навчання я все ж таки повернувся до батьків, де повинен був відпрацювати 3 роки згідно розподілу за безкоштовне навчання. Після закінчення навчання любові до сільськогосподарських робіт в мене не стало більше. Як не любив я працювати на землі в шкільні роки, так і не любив працювати по закінченні навчання.

---

---

Все ж таки я знайшов гарний привід сачконути від роботи «вигадавши» то одну, то іншу то ще одну хвороби, які не дозволяли мені працювати. Довгий час я зберігав образу на батьків, за те що ті різними маніпуляціями (найчастіше через жалість і співчуття) переконували мене працювати.

І от, після архі продуктивних перших 4 місяців 2020 року я саджав огород із відчуттям радості, щастя та гордості. Роблячи це не через те, що було «нада», а через те, що я хотів допомогти батькам. Як я дійшов до такого усвідомлення? досі залишається для мене загадкою. Думаю, це стало першими проявами мого, своєрідного переродження, як особистості. Саме в той момент я активно почав шукати «сенс» у всьому, що я робив. Саме через пошуки цього сенсу я і дійшов до того, що сільськогосподарська робота все ж таки має сенс. Для мене це був сенс допомогти батькам, допомогти не через те, що вони цього хочуть, а через те, що я сам зміг захотіти цього.

---