Звичайний гарний день

Привіт, друзі! Бувають дні, коли толком і нема що фотографувати—день сірий, невиразний, нічого особливого не відбувається. День минає доволі рутинно, і ввечері, коли пишеш допис (а зазвичай я веду його у форматі щоденника з невеликими відхиленнями у вигляді роздумів), розумієш, що навіть немає якоїсь фотографії, щоб його проілюструвати. Максимум одну знайдеш—і все.

А буває, що погода гарна і ще впродовж дня відбувається багато подій, ти починаєш фотографувати з самого ранку, а потім думаєш, як усе це вмістити в один допис. Доводиться вибирати, відкидати щось зайве, знаходити найбільш вдалі кадри, які найкраще передадуть атмосферу дня.

Сьогодні зранку прокинувся, а все знову припорошене свіжим сніжком. Небагато, але виглядало гарно—біле, чисте, ніби зовсім непорочне. Такий тоненький шар снігу, що його наче й не мало бути, адже у прогнозах про таке навіть не попереджали.

Вийшов на терасу, зробив кілька фото, плануючи, що писатиму пост, хоча ні, просто так, бо було гарно. Хоча, якщо чесно, вже трохи набридли за зиму ті самі види вдома, бо гарних зимових днів цього року вистачало. Але кожного разу, коли гарно, я все одно фотографую.

Трохи перестрибуємо: в обід забрав Маркіяна зі школи, зробив кілька фотографій на шкільному подвір’ї. Це я вже опущу, бо не так цікаво. Якби більше нічого не було, можливо, використав би ці фото, але матеріалу вистачає.

А далі—четвер, традиційно день малювання для Даринки. Вона поїхала на заняття, а я вирушив поповнити запаси продуктів. Сьогодні не критично, бо ще залишилося з вівторка, коли святкували день народження дружини, але дещо все ж треба було докупити. Заодно забрав фарби Даринки з поштомату «Нової Пошти», бо вже закінчилися деякі кольори, зокрема білий.

До речі, вона сьогодні майже завершила свою картину—вони малюють пінгвіна. Але вчитель зробив кілька зауважень щодо деталей, які потрібно допрацювати. Він, звісно, хоче навчити, показати, як зробити краще. Даринка дуже хотіла закінчити цю картину саме сьогодні, але за урок не встигла, через що розчарувалася.

Коли я чекав її на вулиці й фотографував неймовірний захід сонця (сонечко дуже гарно підсвітило вулицю), вона запізнилася на п’ять хвилин і вийшла розплакана. Казала, що вчитель до неї "придирається". Я пояснював, що він просто хоче навчити її, і, думаю, справді так і є. Хоча буває всяке, але в цьому випадку я майже впевнений, що це не було просто прискіпуванням (якби це в школі було, то тут варто було б перевірити).

Поки я заспокоював донечку, сталося ще одне "щастя"—водій маршрутки, мабуть, випив зілля прискорення. А ще через те, що Даринка трохи затрималася, маршрутка втекла. Коли я глянув її положення на трекері, вона вже була на наступній зупинці. Добре, що через двадцять хвилин була інша.

Щоб не чекати на морозі, ми зайшли в пекарню. Я купив Даринці пончик з вишнею, бо вона була дуже голодна. Так що день закінчився не так вже й погано. 😊