Та ні, бурчати коли вже досяг мети - я вже не настільки бурчун. Власне навпаки накрила чергова хвиля ну...різних емоцій. І ще злість за те, що ті сильні емоції виникають, коли вже сильний емоційний подразник рашисти зачіпають, у мене це ще досі діти, а коли інші жертви щодня, то якось ... буденно чи що сприймаєш, як би це не звучало цинічно. А так не має бути. як я вже хочу щоб це припинилося. Хоча тверезо розумію що само воно не припиниться, здатися ми не можемо, треба якось вибудовувати життя, щоб якомога менше жертв було, особливо серед дітей.