Про весняні сади (і трохи про парк)

Я щось завис ледь не на півгодини. Трохи почитав пости у спільноті, залишив декілька коментарів, відповів на коментарі. І власне через це і завис. Бо я хотів написати свій звичний щоденниково-фрірайтний пост, які мені так легко пишуться на Стіміті. А потім подумав, напишу я щось інше, щось не про день минувший, і не про позаминувший. Може напишу я допис до конкурсу "Мій куточок світу"? Але більшість фотографій звідти я публікував деінде, то ж думаю не кошерне це діло, а вишукувати і перевіряти мені не хотілося, то й мій запал пропав. До кулінарного конкурсу я ще нічого не маю, та й поки я сидів думав про життя-буття блогера (чи просто автора постів, не знаю мабуть це різні речі) на Стіміті, то й настрій до конкурсних постів пропав. То ж вирішив повернутися до свого початкового імпульсу і поділитися деякими яскравими моментами з попередніх днів, бо вчора я займався конкурсом і нічого не писав.

Перше моє фото присвячене полуниці, яку ми з дружиною посадили декількома днями раніше. Оскільки дощу не було (до сьогоднішнього вечора 🙂), то щоб полуниця прижилася, її потрібно поливати. Що ми і робимо кожного вечора.

Газон у мене поки що альпійський, дуже багато там усілякої дрібноти різної цвіте. Я поки що його не кошу, бо ж шкода таку красу нищити, та й часу не це поки що немає. Але пройтися газанокосаркою треба буде, бо якщо цього не зробити, то за три тижні тут треба буде сіно косити.

Дуже гарно, до речі, на цьому фото зловив момент, коли сонечко, яке перед тим було за хмарами, вигулькнуло і освітило газон, але не всюди, а лише половину, а іншу накрила тінь від даху.

Сьогодні ж традиційно з для неділі з Даринкою прогулялися тим самим парком, що й завжди. За тиждень, що минув, він змінився до невпізнання, весь зазеленівся, майже на всіх деревах розкрилося молоде соковите листя. Анемони майже всюди перецвіли, як я і прогнозував, проте з'явилися інші квіти, назви яких не знаю.

Але коли не знаєш назви чогось, варто сфотографувати і Google Lens допоможе)). Допоміг він і цього разу. Погляньте на фото внизу. Та біла квіточка справа, то зірочник лісовий. Гарна назва для гарної квітки. А от фіолетова квітка хоч і гарно виглядає, то назва в неї не надто приємна - журавець смердючий 😄. Але можна використовувати й іншу назву - герань Роберта. Це виявляється родич звичної усім герані.

Коли ми поверталися назад, звернув увагу на дуже красиві молоді яблуньки біля дороги. Вони були вкриті неймовірно красивими і головне крупними квітами. Чому я на цьому наголошую? Бо восени я бачив там набагато дрібніші плоди - карликові яблучка. Я думав, що ці яблуні посадили заради цих плодів, бо виглядають вони дуже красиво, але мабуть і через квіти також)).

Потім я сфотографував ще квітучі яблуні, цілий сад молодих яблунь. Знаєте, що найбільше сумно? Що господар, який його насадив, помер минулого тижня, я був у нього на похороні. А тепер мабуть доглянуте подвір'я, яке втратило свою душу, стане порожнім, бо його дружина пересувається лише зі сторонньою допомого і її мабуть забере до себе син, який не живе з ними. Не жити ж їй самій. А що буде з будинком? Можливо продадуть, це, мабуть, було б найкращим рішенням, щоб це все не перетворилося на пустку при дорозі.

А ввечері таки була гроза (мабуть перша в цьому році), хоча це радше було багато галасу з нічого, дощ не падав дуже сильний і не довго. Але полуницю за нас підлив))).