Фотоконкурс | "МІЙ КУТОЧОК СВІТУ" - "Дикий мед"

Привіт, друзі! Нарешті я знову вирішив взяти участь у фотоконкурсі "Мій куточок світу" від @bazer. От вирішив і аж трохи мені незручно стало. Я ж бо дуже тішився поверненню цього конкурсу, а от участі не брав, окрім першого туру, якось дуже пізно добирався до Стіміту і дуже хотів спати, сил вистачало лише на щоденні пости. І сьогодні теж пізно, але день був абсолютно не багатий подіями, окрім рутинної роботи, лиш у вечері у гру з дітьми пограли (ой, щось мене понесло, я ж не про це збирався писати 😁), то ж поки я не позіхаю, то спробую написати конкурсний пост.

А писатиму я знову про гори. Бо, по перше я їх дуже люблю і це справді мій улюблений куточок світу, а по друге, це буде наче приквел того поста, з яким я брав участь у першому турі конкурсу. У тому дописі я писав про підйом на полонину Хомяків у Карпатах. Сьогодні я ж хочу розповісти вам про місце, де ми поселилися (і ні це не реклама, але вона могла б бути у цьому місці, рекламодавці, звертайтеся 😄). Це була садиба "Дикий мед", а про її вибір, я зараз розкажу.

Я мріяв про цю поїздку вже дуже давно. Я не був ніде на відпочинку разом з дружиною після початку великої війни, бо це було абсурдним в тодішніх умовах. Але коли я тільки повернувся додому, ми почали планувати цю невеличку мандрівку, поїздку в гори, відкладати не було куди, бо вона вже була вагітна і потім було б важко провести цей доволі інтенсивний відпочинок, який ми планували (три дні на все - не дуже багато). І через це ми і обрали "Дикий мед", бо неподалік був і водоспад Гук, до якого спокійно можна було дійти пішки, і підйом в гори, яким можна було піднятися і спуститися на полонину Хомяків лише за один день, і Буковель недалеко, можна було гайнути автобусом, щоб скупатися у їхньому рукотворному озері "Молодість". Третій пункт нам, щоправда, зірвався через погану погоду, але ми знайшли достойну заміну, піднявшись на ще одну полонину 😜.

Обрали ми тоді маленький номер на двох, зі суттєвою знижкою, бо ж вид з вікна - це був схил пагорба. Але нам підходило, бо ми не збиралися проводити в номері дуже багато часу, лише ночувати. А краєвидом можна було милуватися, просто вийшовши на подвір'я. Територія, до речі, була дуже гарна, хоча те, що з дерева, наприклад лавочки, вже потребувало певного оновлення, але каміння, поросле зеленим мохом, дивилося крутезно).

Ми любили гуляти територією після сніданку, який у нас входив у вартість. Він був доволі скромний, але цього вистачало. А от обід та вечеря - то вже був наш клопіт. Можна було накупити продуктів в АТБ, до якого хвилие двадцять пішки, можна було пообідати в ресторані на території. Один раз ми так і були зробили, але там було доволі посередньо за немалу вартість. Та все ж головною принадою того місця були гарні краєвиди і спокій. Можна було просто сісти на лавку в тіні гори і говорити про щось своє. Про те, як добре бути знову разом, про плани та надії на краще життя, на закінчення війни.

Це був якраз початок контрнаступу і все виглядало... оптимістичніше, ніж зараз. Зараз важче, хоча із виділенням допомоги з'явилася нова надія, цього разу на те, що ми вистоїмо. А от атакувати нам тими силами, що є - це практично нереальна задача..

Але що це я, знову у мене "вільне письмо" виходить. Я просто хотів, ще раз написати, про своє улюблене місце, споконвічні Карпати, котрі були за мільйони років до появи комашки на ім'я людина і стоятимуть ще стільки ж. Але і вони колись розсипляться пилом, ентропія невблаганна, хіба що ви геніальний Крістофер Нолан і знаєте, як запустити її у зворотному напрямку 😉.