Мій куточок світу. Карпати

Коли я побачив оголошення про початок нового конкурсу від @bazer "Мій куточок світу", у мене не виникло жодних сумнівів, про що я писатиму - звісно ж про гори. Це моє місце сили і мабуть недарма, адже там ти знаходишся ближче до неба, що є символічним, адже колись люди поміщали майже вищі сили (звісно ж добрі) саме туди. Ці часи давно пройшли, адже всі знають, що за хмарами лише космос, супутники Ілона Маска (не тільки звісно, але супутників, що дозволяють працювати "Старлінк", найбільше та небесні тіла, так як Місяць, Сонце, інші планети та зірки, але усвідомлення того, що ти знаходишся дуже високо, все одно наповнює тебе якоюсь космічною енергією.

Але про що саме писати? Я багато разів був горах і відвідав чимало місць (хоча не так часто, як би хотілося, і не всюди, я ще багато нетоптаних мною стежок). Звісно ж, про мою останню мандрівку в гори влітку цього року. Бо нам потрібно очищати свою свідомість від тяжких думок та переживань навіть у час війни (а дехто скаже особливо у час війни), якщо є така можливість. А де позбуватися поганих думок, як не у моєму місці сили? За кордон і так не випустять (хоча зараз начебто я вже б міг спробувати як багатодітний батько, але якось не відчуваю себе морально готовим по за кордонах шастати, та й кошти потрібні, а зараз у нас багато витрат), до моря їхати небезпечно (це було влітку), краще гайнути в мої улюблені Карпати.

Ми поїхали в гори з дружиною, забронювавши невеличкий номер у приватній садибі, із суттєвою знижкою, бо вид на схил гори. А нам все одно, бо номер ми зняли лише для ночівлі і всі дні присвятили пішим мандрівкам по горах. А сьогодні я хочу поділитися світлинами з нашого підйому на полонину Хом'яків. Це надзвичайно красиве місце і підйом не надто складний, хоча в деяких місцях я б посперечався 😉. А ще стежка вела через ліс, де росла сила-силенна різних грибів, які я не брав, а лише фотографував (хоча моя натура грибника проти цього протестувала, але що я мав з ними робити в готельному гомері). Хоча якби я натрапив на сімейство білих грибів, я б мабуть не втримався)).

Стежка, що веде вгору:

Коли піднімаєшся на полонину і відпочиваєш, бачиш, як там красиво:

Там ми зустріли майже справжніх альпійських корів 🙂.

До гори Хомяк майже рукою подати, але того дня ми так туди і не піднялися, бо дружина втомилася через підйом, а нас ще чекав такий же за складністю спуск. Але ми встигли насолодитися неспішною прогулянкою по полонині, під час якої ми справді зарядилися неймовірною енергетикою гір. Більше ніде я такого не відчуваю, лиш в горах, хоча я дуже люблю відпочинок на морю і сподіваюся, що зможу відпочити в деокупованому українському Криму, в якому я побував лише раз.

Останній погляд на полонину перед спуском.

Шкода, що так рідко доводиться бувати в горах. Якби була можливість, то я б там жив, близько до неба, подалі від людей (я трохи інтроверт 😉). Кажуть, що в горах час тече повільніше (так начебто працює теорія відносності Ейнштейна). Ось де секрет вічної молодості !😊.