Конкурс "Вільного письма"

Чесно кажучи, я думав пропустити цього разу черговий етап конкурсу з фрірайту, думав написати щоденниковий пост, але все ж надав перевагу "вільному письму", бо подумав, що @cranium може образитися на мою відсутність 😉. Як завжди жартую). Але в кожному жарті є лише невелика частина жарту, то ж думайте самі 😏. І так, коли вже писати щось у стилі фрірайту, то геть теми, геть щоденникові пости, що ж це за "вільне письмо", затиснуте у якісь рамки, га? Хоча на те воно і вільне письмо, що його не примусиш коритися, то воно може і завернути на криву доріжку викладення якогось хронологічного проміжку вашого швидко промайнулого дня наповнено нудними, або ж навпаки драйвового, сповненого несподіваних пригод. Але ж не все описувати...

То чого я не хотів витрачати свою енергію на виплескування геть необтяженого обмеженнями вільного викладу своїх думок? Так же ж можна отримати 3 Steem "на халяву". О, це не халява, це справжнє мистецтво, а халява - це затиснути на клавіатурі букву "о" і не відпускати півгодини 😄. Хоча ні, і це не халява, бо це ж страшенно палець втомиться, може навіть болітиме. А коли клацаєш ними по клавіатурі по черзі, то вони доторкаються до поверхні клавіші дуже недовгий проміжок часу.

До речі, я вже вдруге пишу свій пост під музику і це мені не заважає. Це буває дуже рідко, щоб мене музика не відволікала, переважно щоб розслабитися і відокремитися від навколишнього світу я слухаю шум дощу. І це навіть не залежить від того, чи подобається музика чи навпаки, а навіть не знаю від чого. Цього разу "зайшла" Клавдія Петрівна. Не знаю чи надовго, але поки під ці доволі різні пісні пишеться доволі непогано.

Фото, до речі, моє. Зробив його з ґанку батьківського дому максимальним зумом фотоапарата. Це десь за три кілометри по прямій (дуже умовна прикидка, плюс-мінус кілометр 😄). Цю місцину називають каменоломом, схоже, що там колись камінь видобували. Там ще досі із землі видніються брили вапняка. А на горі дуже гарне місце для пікніків, видно дуже далеко. Давненько там не бував...

Вочевидь мене трохи "попустило" після вчорашнього. Зрозумів одну річ - що мене тут все ж читають, думаю з десяток людей може пост прочитати, то ж це не зовсім крик у порожнечу, то ж не варто такі безрадісні пости писати, бо хто читаю їх із схожим настроєм, отримує потужне "посилення" свого кепського настрою. Тому (хоча і поділитися своїми переживаннями теж іноді варто і корисно), гадаю все ж треба зібратися докупи і зібрати всі свої сили і робити щось конкретне - працювати, платити податки, донатити, допомагати кому є змога, буде нормальною людиною. Бо якщо кожен з нас буде свідомим, то звідки ж тоді візьмуться козляри? Ну а що буде далі, дивитимося по ситуації. А там побачимо.

А зараз вже наближається весна, он дивлюся на берези на фото і згадую, що і собі вже скоро доведеться братися до збору березового соку. Будемо прочищати нирки, а потім заготівля смачного натурального напою, який ідеально смакує в літню спеку 😉.

Ось і час вичерпався (це було півгодини, точніше двадцять вісім хвилин 🙂). Дякую за увагу!