З днем народження доню ❤️

Двадцяте листопада загортає мене в теплий коцик пам'яті і несе, вже майже на пів життя, у минуле.
Шість місяців я лежу на збереженні у лікарні і ось нарешті на 21 листопада лікарі поставили дату пологів. Двадцять перше - понеділок, але це мене не засмучує - я люблю понеділки.
У неділю випросилася у медсестри сходити додому. А дома намагалася умовити чоловіка - залишитися ночувати. В цей день перший раз по телевізору показували "Собачье сердце". Як же я хотіла подивитися цей фільм. Але чоловік ішов на нічну зміну і категорично відмовився залишити мене саму вдома. Сказав щоб я до батьків просилася. Ага, саме той випадок - якби вони тільки почули що я не в лікарні - мене б моментально туди б одвезли. Ну і ладно, ні - так ні. Починаємо збиратися - забігла сусідка.
-"Ой, а тобі вже скоро народжувати? А ти шоколадку приготувала?".
-"Яку шоколадку? Кому? Лікарям коньяк і цукерки в коробці. Яка ще шоколадка?". -"Яким лікарям? Собі! Собі шоколадку!!! Після пологів обов'язково треба з'їсти, бо в тебе геть сил не буде".
Хммм... Дивно, мені ніхто нічого не казав, а сусідка ж точно знає - в неї своїх уже п'ятеро. Так, а де ж взяти шоколадку о п'ятій вечора в неділю у 88 році? Час тотального дефіциту і всіхвсім блату. Подзвонила до двух кумів ( одна зав секцією на парфумах, друга на одязі) - їм хабарі також коньяком і цукерками в коробках дають. І тоді я вирішила зробити хід конем - на районі п'ять ресторанів, хоч в одному та повинен же бути шоколад 🍫 Добре що наш район можна обійти за пару годин - то ж ми встигали до того часу, коли чоловікові на роботу вже їхати. Від ресторану до ресторану надія купити шоколад танула як сніжинки на асфальті при нулі градусів. Зате ставала важчою моя сумка, бо при кожній зупинці я купляла пів кіло шоколадних цукерок і в кожному ресторані вони були інші ☺️ Прийшла в лікарню без шоколадки, зате з 2,5 кілограмами цукерок.
Добре що чоловік мене в лікарню відправив - без двадцяти чотири я прокинулася, а вже без двадцяти шість народилася Лізуня. Там споминів до Лізиного п'ятидесятиліття вистачить, та сьогодні про цукерки.
Через годину після пологів завезли мене в палату, принесли склянку какао, пічєнюшку і сказали поїсти і чекати дитину на годування. Драсті - яка какава з пічєнюшкою, якщо я вчора весь район обійшла цукерки скупляла? Я і дівчат в палаті пригостила і сама так не одну попід'їла 🤦
Перше годування - яке там ще молоко, як ще лише дві години після пологів? Мені здавалося що дитина взагалі нічого не висмоктала. А ось і ні! Через хвилин п'ятнадцять прибігла нєонатолог питати що наїлися матусі з цієї палати, бо у всіх діти пожовтіли. Жодна з нас навіть не згадала про цукерки, аж через деякий час одна мені сказала - "Ти хоч фантіки з під подушки повикидуй"
Добре що все закінчилося добре - на здоров'я дітей це не вплинуло, а у мамочок залишилося смішним спомином.

Роки вже не йдуть, вони летять. Та спомини не тьм'яніють, перед глазами все неначе як вчора було. І ти вже доросла моя маленька донечка. І зараз мені так страшно, що я не поряд в ці такі буремні часи. Хоча кого з нас ще заспокоювати треба 🤣
Дуже сподіваюся що моє вітання буде першим - я перша тебе привітала в цьому світі і сьогодні мої побажання перші. Нехай всі- всі твої мрії здійснюються, плани плануються, праця буде плідною, а кохання взаємним і несамовитим.
Всього, чого хочеш ти сама - тобі бажає вся наша сім'я - любимо тебе ❤️💋