Весілля у військовий час

Війна триває, але триває і життя. Молоді люди створюють нові сім’ї, стають більш рішучими у цей нелегкий час.Бажаю їм довгого і щасливого сімейного життя та багато чудових діточок!

---

---

Нас запросили на весілля. Це було трішки неочікувано, адже я думав, що в такий час не надто багато охочих одружуватися. Я думав всі відкладають такі справи на кращі часи. Але я помилявся. Виявляється під час війни фіксується більше шлюбів ніж у мирний час.

Вчора нову сім’ю створила моя племінниця. Її обранець служить у територіальній обороні, тому отримав лише коротеньку відпустку для цієї великої події в їхньому спільному житті.

Українське весілля - це тема для окремої розповіді. Це дуже помпезна, масштабна і затратна подія. Але часи зараз не ті. Всі розуміють, що пити, танцювати і веселитися зараз, коли наші оборонці в окопах відстоюють для нас право на життя, недоцільно. Тому вчорашнє весілля було тихим, спокійним і з мінімумом традицій.

Святкування відбувалося в затишному ресторанному комплексі "Чорногора". Це найближчий до нас заклад, тому нам було дуже зручно і швидко добиратися. Перше, що нас зустріло, це доглянуте подвір’я закладу:

---

---

Але нас також зустрів осінній холод та похмурий дощ, тому ми поспішили всередину ресторану. Нам пощастило, на вході нас зустріла наречена, тому ми мали нагоду обмінятися теплими словами та привітаннями. Після цього нас зустріла дружка і за давньою традицією прикріпила на груди кожному гостю прикрасу.

Далі нас чекала невелика офіційна частина, коли молодята стають під прикрашену весільну арку, а гості підходять по-черзі і вітають їх та дарують подарунки.

Весілля - подія знакова і запам’ятовується на все життя. А для того щоб вона краще пам’яталася, нас всіх запросили на невеличку фотосесію. Ми вийшли на подвір’я, де, на щастя, майже припинився дощ, і зробили групове фото. Після цього холодний осінній вітер швиденько прогнав усіх в тепле приміщення. Вітер справді був холодний, адже у цей день недалеко від нас у Карпатах випав перший цього року сніг. Тож ми всі мали змогу відчути перший подих зими.

Далі розпочалося застілля. За давньою українською традицією на святі повинно бути вдосталь різних страв. Цього завжди сумлінно дотримуються.

А потім настав час ще кількох дуже давніх традицій. Перше - це зав’язування хустки нареченій. Спочатку мама нареченої знімає з голови нареченої всі прикраси. Це символізує прощання її доньки з дівоцтвом, юністю, прощання з мамою, адже від тепер вона вже не більше не буде під її крилом. Це одночасно і сумна, і радісна подія, яку супроводжують сльози смутку і радості.

Потім до справи береться новоспечена свекруха. Її завдання - зав’язати нареченій хустину. Це символізує те, що дівчина прощається з дівочою безтурботністю і стає дружиною. Але тут не все так просто. Традиційно наречена повинна кілька разів ухилитися чи скинути хустину, не бажаючи щоб її зав’язали.

Зрештою наречена таки погоджується на те, щоб свекруха покрила її голову хустиною. На цьому все, тепер вона повноправна дружина свого чоловіка.

На завершення - перший танець молодят. Зазвичай перший танець молодят відбувається набагато швидше, на самому початку святкування. А вже після нього танцюють всі гості. Але, як я вже казав, поточні події вносять свої корективи у святкування весілля.

За мирних часів весілля святкують цілу ніч. Але тепер святкування закінчується швидко, адже всім гостям потрібно встигнути добратися додому до початку комендантської години. Тому близько 10-ї години вечора ми подякували молодятам та їхнім батькам за святкування, попрощалися з ними і вирушили додому.