Конкурс "Мої фотоспогади". Карпати

Сьогодні я беру участь у конкурсі "Мої фотоспогади", який організував @yetaras. Запрошую вас у кінець квітня далекого 2011 року. В ті часи я намагався скористатися будь-якою нагодою щоб піти у похід в гори. Один із таких походів пролягав гірським хребтом Кострич. Я впевнений, що вже ділився тут деякими фотографіями з цього походу, але все одно хочу поринути у спогади.

Багато чого вже забулося з того часу, адже минуло 13 років. Деякі спогади перемішалися з іншими походами. Тепер я не можу згадати з якої точки ми розпочинали похід і якою закінчили. Пам’ятаю, що ми виходили з якогось села і дорога нас увесь час вела нагору. Тоді я на це не звертав уваги, але всю дорогу нас супроводжувала ось така огорожа. Для мене в цьому не було нічого дивного, моя бабуся жила в гірському селі і там теж були довгі огорожі, що складалися з крайніх необрізних дощок (коли розпилюють стовбур дерева на дошки, крайні завжди виходять з одного боку опуклими). Щоб ви розуміли, кожен господар має великих кілька ділянок землі і всі вони огороджені ось такою огорожею. Якщо поахувати її довжину, то виходить багато кілометрів. Можна собі тільки уявити скільки дерев витрачається на таку не надто потрібну річ.

Ми піднімалися на гору і час від часу нам траплялися перші весняні квіти. Вони пробивалися з-поміж сухої трави. Безперечно ніхто не міг втриматися щоб не зупинитися і не сфотографувати їх. Однак головні весняні квіти на нас чекали вище.

Нам пощастило з погодою, було дуже сонячно і це забезпечувало відмінну видимість. Але це гори, а це означає, що незважаючи на сонце, у квітні там добряче прохолодно. Особливо холодним був вітер.

Наш перший привал подарував нам неймовірно красиві пейзажі. Зі мною був мій кум, який дуже захоплювався фотографією. Він мав дзеркальний фотоапарат і кілька об’єктивів. Поки ми перепочивали, він не мав спочинку, увесь час ганяв як навіжений щоб зробити побільше вдалих фото.

---

А фотографувати, як бачите, було що.

Зовсім неподалік на нас чекали саме ті квіти, на пошуки яких ми йшли в похід. Це знамениті крокуси, або шафран. Їх тут росте просто безліч. Ми натрапили на спражній килим із крокусів. І знову шалено заклацали кнопки на невтомних фотоапаратах.

Подекуди в тінистих місцинах сніг ще невстииг розтанути і тим самим подарував для фотографів-аматорів дивовижну весняну сцену, де квіти пробиваються просто крізь товщу снігу.

Ніщо у світі не може зрівнятися за красою з тим, що нам щодня і без жодних зусиль дарує природа.

---

---

Окремі квіти відрізнялися білим забарвленням, а тому приковували до себе особливу увагу.

Далі йти було набагато легше. Ми рухалися гірським хребтом, тобто більше не було потреби спускатися вниз і знову виходити на гору. Докладаючи менших фізичних зусиль, ми все ще отримували у винагороду неймовірні краєвиди.

А незабаром знову натрапили на чергову галявину, густо всіяну крокусами.

Наш маршрут був завдовжки близько 20 км. Ми його склали так, щоб не залишатися на ночівлю у горах. Чому? Я вже не пригадую, мабуть на те були причини. Пам’ятаю, що пообіді вітер ставав все холоднішим, хоча сонце і надалі припікало з усіх сил. Чому вітер був таким холодним? Мені здається, що на нас дихала ось ця засніжена вершина:

Під вечір ми дуже втомлені, але задоволені, чекали на станції на свій потяг, а вже вранці були у Львові. На цьому у всіх моїх супутників мандрівка закінчилася, і тільки мені одному довелося ще їхати в Калуш автобусом. Проте всю дорогу я успішно проспав.