Червонокнижний гість

Ось уже... я втратив рахунок, але точно вже є кілька місяців як я працюю віддалено. При потребі я їду на роботу, але таких потреб виникає все менше і менше. Зізнаюся, це доволі дивно. Я звик, що кожного дня я повинен бути на роботі від 8-ї ранку до 5-ї вечора, дуже часто навіть довше.

Я працюю на хімічному підприємстві, а це режимний об’єкт. Він суворо охороняється, а для працівників встановлена електронна пропускна система. Спізнитися, вийти швидше, чи піти десь у справах в робочий час тут неможливо. До того ж, підприємство розташоване за 7 км від міста. Пам’ятаю, як ми часто заздрили людям, які працюють в місті і розповідають, що під час обідньої перерви йдуть і роблять собі якісь свої справи чи покупки. Ми себе відчували як у тюрмі.

І ось вже кілька місяців я вдома. Завдання приходять електронною поштою і більшість з них я можу виконати просто в себе на комп’ютері. Та й, чесно кажучи, завдань зараз вкрай мало. Тому в основному я займаюся тим, що мені потрібно. Дивне відчуття відпустки, що затягнулася.

Але все ж інколи мені потрібно їхати на роботу і зазвичай така потреба виникає по понеділках. Ось і цього разу я приїхав, пройшов прохідну і попрямував у свій кабінет.

До 2017 року я працював в цеху, де вироблявся хлор - класна корисна речовина, любо понюхати 😆. Потім я отримав сумнівне підвищення і перейшов в управлінський корпус. У цьому приміщенні розміщене керівництво, а також різні відділи, які маються забезпеченням роботи всієї компанії, що складається з кількох хімічних заводів. Загалом в одній будівлі працювало близько 600 людей.

І ось я заходжу в цю будівлю, а мене зустрічає незвична тиша. Де-не-де чути поодинокі людські голоси, але загалом в приміщенні дуже тихо. Мій кабінет розміщений на останньому четвертому поверсі. Я піднявся туди і, не доходячи три метри до дверей кабінету, зустрів ось такого гостя:

Знайомтесь - це кажан з роду Вечірниця (Nyctalus). Я не спеціаліст, тому не беруся визначати точний вид яка саме ця вечірниця, бо їх є досить багато різновидів. В Україні абсолютно всі види кажанів занесені до Червоної книги, тому перед вами рідкісний представник фауни, який є під загрозою, хоч і невеликою, зникнення.

Цікаво, що тиждень тому назад цього кажана тут не було. Всі кажани взимку перебувають у сплячці, але через передчасне потепління цей очевидно проснувся і вирішив собі пошукати ще тепліше місце. Після перельоту він вирішив продовжити свою сплячку, бо я його фотографував з усіх боків, ходив біля нього, світив на нього ліхтариком, а кажан навіть оком не моргнув.

При польотах, кажани не покладаються на зір. Вони орієнтуються в просторі за допомогою ультразвуку, наче радар. Як бачите, це не завадило цій вечірниці залетіти в якусь дрібну шпарину і опинитися в приміщенні.

Харчуються ці тварини жуками, міллю, крилатими мурахами, одним словом комахами. Тому їй ще точно зарано виходити із сплячки.

Я навіть хотів легенько погладити це створіння, але не міг дотягнутися. Кажан мабуть свідомо обрав безпечну висоту. Тягнути крісло з кабінету для того щоб стати на нього і погладити кажана якось було несерйозно 😁.

Пороздивлявшись досхочу, я залишив кажана там, де він і був. Хай спить собі наздоров’я.

Я ж попрямував у кабінет, де в першу чергу потрібно було врятувати від сухої смерті вазони. Це перше, чим я зайнявся на роботі. А далі вже були інші завдання...