Царство порожніх кабінетів

Схоже моя 17-річка кар’єра у великій хімічній компанії підходить до завершення. Вчора я прийшов на роботу і побачив справжнє царство порожніх кабінетів. Ще недавно в одній офісній будівлі працювало 600 людей, а загалом у компанії понад 3000.

Спочатку мені навіть було цікаво спостерігати за тим як корабель повільно потопає, але зараз відчуваються нотки ностальгії. Ймовірно незабаром доведеться перегорнути значну сторінку свого життя, але зміни - це часто на краще. Залишилося багато нереалізованих перспективних проектів і навіть деякі хороші ідеї. Але тепер це неважливо.

Чи можна було не допустити краху такої великої компанії? Безумовно. Є об’єктивні причини занепаду, пов’язані з порушенням логістики з початком війни, але найбільш руйнівними, думаю, є зовсім інші причини - управлінські. І навіть зараз все ще можна виправити, бо обладнання повністю працездатне, а людей ще не пізно повернути. Проте складається враження, що у сильних світу цього зовсім інші плани, менш конструктивні.

---

Закриття такого об‘єкту є не дуже простим завданням. Тут ще досі є великі кількості різних хімічних речовин. Деякі з них безпечні і їх можна продати, деякі є токсичними і треба думати що з ними робити. Але чи буде кому думати? Тепер це складне запитання.

Спочатку працівники не втікали з компанії, маючи надію, що все минеться. Але простій заводів продовжувався, а заробітна плата все зменшувалася. Почалися перші звільнення. Йшли люди більш практичних спеціальностей, так як механіки чи електрики. Вузькоспеціалізованим спеціалістам, як от хімікам, значно складніше знайти хорошу роботу.

Згодом поряд було відкрито деякі інші підприємства і відбулося масове кочування людей з нашої компанії у ці нові фірми. Потім у нас перестали справно виплачувати заробітну плату. Це стало найбільшим поштовхом до того щоб компанію покинули навіть найкращі спеціалісти, а також деякі керівники середньої ланки.

Останнім цвяхом стала відмова генерального штабу у надані бронювання для працівників компанії, незважаючи на те, що це є об’єкт критичної інфраструктури. Частина людей відразу звільнилася, частина пішла і у неоплачувані відпустки, а ті, що і надалі ходили на роботу, були мобілізовані.

Зараз наші хімічні заводи перетворюються у міну вповільненої дії. Наприклад, вчора було виявлено пропуск води на пожежному трубопроводі. Вода там тече і досі, оскільки пропуск банально немає кому ліквідувати. Добре, що там тече просто вода, бо не за горами той час, коли так текти будуть значно менш безпечні речовини.

В структурі компанії також є очисні споруди, які очищують стічні води з усіх місцевих підприємств, а також з 65-ти тисячного міста. Проте там зараз вкрай не вистачає працівників, а закупівля реагентів, необхідних для роботи установки, не проводиться. Наближається ще й екологічна проблема.

Вчора після чергової безглуздої наради я йшов коридором і звернув увагу на численні пусті кабінети. Мабуть так виглядає агонія великої організації.

Я поки ще звідси не йду, але вже розглядаю різні варіанти майбутнього працевлаштування. Цікаво що з цього вийде.