Повернення, день перший - First day of small steps

Доброго ранку, шановна спільното!

Пишу цей допис, і потихесеньку все ж таки збираю речі до психіатричної лікарні. Ще не знаю, візьмуть мене чи ні, бо в мене досить специфічний запит, і я точно не хотіла б опинитися там у загальній палаті, тим більше спостережній. Швидше за все цього досвіду все одно не уникнути, але я не втрачаю надії.

Отже, я запізнилася з госпіталізацією на два місяці. Як завжди треба було робити це одразу, не чекаючи, доки я опинюся у настільки масштабній дупі, як от зараз. Але таке рішення дуже важко прийняти, і я знову не змогла це зробити. Сподівалася, що впораюся вдома та все минеться, але воно як завжди не минулося, і от я собі маю: спробуй тепер лягти до лікарні на хоча б відносно прийнятних умовах.

Моя улюблена тема це сенсорне перенапруження. Я його ловлю дуже швидко, не переношу дуже багато різновидів звуків, навіть до манікюри обовʼязково ходжу з потужними берушами, щоб не чути, про що там теревенить дівчина у сусідньому кріслі, бо я взагалі не розумію цього "а поговорити". Це завдає мені фізичного болю і потім мені доводиться весь день ходити у навушниках з активним шумоподавленням лише щоб не битися в істериці через сенсорне перенапруження.

Отже можна легко зрозуміти, що якщо я ляжу у палату не одна, а з кимось - я потраплю у іще більше пекло ніж те, у якому я є зараз, хоча і здається, щр це неможливо.

Ще одна причина за якою я дуже не хочу цього робити це справжнісіньке пекло на вулиці і специфічний підхід до використання душової у психіатричних клініках. Ні, ти не можеш це зробити, коли заманеться. Добре, якщо зможеш взагалі.

Ці, і іще десятки інших причин, чому я не хочу. Але вчора я випадково дійшла до ручки, і стало остаточно зрозуміло, що все скінчиться дуже погано, треба щось робити. От, намагаюся щось робити. Зокрема почала шукати іншого психіатра, більш відповідального, бо з цим, у якого я спостерігаюся зараз це вже далеко не перший раз що мені доводиться розбиратися з наслідками його корекцій схеми мого лікування.

Я б залюбки лишилася вдома з дівчатами. Вони в мене гарнюні, відповідально підходять до питання підтримки маминої психіки у робочому стані, роблять все, що можуть. Але замінити адекватну психіатричну терапію вони не в змозі, тож напевно поїдуть до моєї мами пока я у шпиталі, лишати їх з чоловіком це така собі ідея, його ж цілими днями нема вдома.

Краще б я оце працювала, навчалася и читала книжки. Доведеться робити все те саме, але у значно меншому обсязі і не вдома. Хех((

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

I'm writing this post, and I'm still quietly packing for a psychiatric hospital. I don't know yet whether they will take me or not, because I have a rather specific request, and I definitely would not like to be there in the general ward, especially the observation one. Most likely, this experience cannot be avoided anyway, but I do not lose hope.

So, I was two months late with hospitalization. As always, it should have been done right away, not waiting until I found myself in such a massive ass, as I am now. But such a decision is very difficult to make, and I could not do it again. I hoped that I would manage at home and everything would pass, but it did not pass, as usual, and here I have it: try to go to the hospital now under at least relatively acceptable conditions.

My favorite topic is sensory overload. I catch it very quickly, I can't stand many types of sounds, even to a manicure I always wear powerful earplugs so I don't hear what the girl in the next chair is talking about, because I don't understand this "let's talk" at all. It causes me physical pain and then I have to wear active noise-canceling headphones all day just to keep from throwing myself into hysterics from the sensory overload.

Therefore, you can easily understand that if I go to the ward not alone, but with someone, I will end up in an even greater hell than the one I am in now, although it seems that this is impossible.

Another reason why I really don't want to do this is the real hell on the street and the specific approach to using the shower in psychiatric clinics. No, you can't do it whenever you want. Good, if you can at all.

These and dozens of other reasons why I don't want to. But yesterday I accidentally reached the handle, and it became finally clear that everything will end very badly, something must be done. So, I'm trying to do something. In particular, I started looking for another psychiatrist, more responsible, because with the one I am seeing now, this is not the first time that I have to deal with the consequences of his corrections to my treatment regimen.

I would love to stay at home with the girls. They are nice to me, they responsibly approach the issue of supporting my mother's psyche in a working condition, they do everything they can. But they are unable to replace adequate psychiatric therapy, so they will probably go to my mother while I am in the hospital, leaving them with my husband is such an idea, he is not at home all day.

I would rather work, study and read books. You will have to do everything the same, but in a much smaller volume and not at home. heh((

With love, your Foxy