А ось і загострення. Ніколи такого не було, і ось знову - And herе comes my escalation

Доброго ранку, шановна спільното!

Отже, я не чекала, а воно повернулося. Вчора та позавчора я ще думала, що пройде повз, а сьогодні вже розумію - ні, не пройде. У мене чергове психіатричне загострення, зараз сиджу, чекаю на дзвінок від свого психіатра через годину, і мене аж нудить від думок про те, чим все скінчиться цього разу.

В принципі зараз мій найгірший варіант - увезуть до стаціонару і замкнуть у спостережній палаті. Це така, де досить багато людей (часом більше десяти), вʼязки на ліжках і цілодобовий психіатричний пост. Задоволення нижче середнього. Телефон забирають, прикраси знімають, шнурки зрізають, з майна маєш пляшку води і рулон туалетної бумаги, якою і користуватися не хочеться, бо всі туалети і душ не те що не зачиняються, там просто нема нічого, ні дверей, ні перегородок.

Найкращий варіант - лікар знайде спосіб залишити мене вдома, якщо мені вдасться його переконати, що я безпечна для себе. А цього насправді ніколи не знаєш напевно, часто людину перемикає тупо за одну секунду. Втрачається критика і привіт.

У четвер я маю розпочати процес оформленні інвалідності для себе, і через цей процес все одно доведеться на якись час лягти у стаціонар, питання тільки коли. Природньо що мені туди не дуже й хочеться. У нашій Павлівці жахливо годують, реально раціон як для крупної рогатої худоби. До того ж коли туди потрапляєш вже не знаєш, коли буде змога вийти. Одного разу я пролежала у гострому відділенні місяць. Навіть друзів завела.

Мені зараз чомусь пригадалося, як деякі люди мають звичку коли кажеш їм, що маєш психіатричний розлад відповідають "ой, та всі ми щось маємо". Ні, не мають. А якщо мають - ласкаво просимо хоча б добу полежати у палаті з загостреними людьми з шизофренією. От тоді швиденько прийде розуміння, що не треба себе гріти під одну лопату з людьми, у яких справді щось не так. Я досить багато тут розповідала різних історій з лікарні, щось кумедне, щось не дуже...

Не памʼятаю, чи розповідала це у минулі рази, але якось зі мною у спостережній палаті лежала бабуся, яка взагалі не замикалася, і у неї було два режими: або вона орала матом (я суттєво розширила свій словниковий запас), або читала вірші Єсеніна. Коротше, розваги.

Побажайте мені трошки удачі і залишитися вдома.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

So, I did not wait, but it returned. Yesterday and the day before yesterday I still thought that it would pass, but today I already understand - no, it will not pass. I'm having another psychiatric flare-up, I'm sitting here waiting for my psychiatrist to call me in an hour, and I'm sick of thinking about how it's going to end this time.

In principle, now my worst option is to be taken to a hospital and locked in an observation room. This is the kind where there are quite a lot of people (sometimes more than ten), people tied to beds and a 24-hour psychiatric post. Satisfaction is below average. The phone is taken away, the jewelry is removed, the shoelaces are cut, you have a bottle of water and a roll of toilet paper from the property, which you don't want to use, because all the toilets and showers don't close, there is simply nothing there, no doors, no partitions.

The best option is that the doctor will find a way to keep me at home if I can convince him that I am safe for myself. And you never really know for sure, often a person switches stupidly in one second. Criticism and hello are lost.

On Thursday I have to start the process of registering a disability for myself, and because of this process I will still have to be hospitalized for some time, the only question is when. Naturally, I don't really want to go there. In our Pavlovka, they feed terribly, the ration is really like for cattle. Besides, once you get there, you don't know when you will be able to get out. Once I was in the intensive care unit for a month. She even made friends.

I now for some reason remembered how some people have a habit when you tell them that you have a psychiatric disorder, they answer "oh, but we all have something." No, they don't have. And if they have, you are welcome to lie in the ward with people with acute schizophrenia for at least a day. Then you will quickly understand that you don't need to warm yourself under the same shovel with people who really have something wrong with them. I told quite a lot of different stories from the hospital here, some funny, some not so good...

I don't remember if I told this in the past, but once there was a grandmother lying with me in the observation room, who did not shut down at all, and she had two modes: either she was plowing with a mat (I significantly expanded my vocabulary), or she was reading Yesenin's poems. In short, entertainment.

Wish me some luck and stay home.

With love, your Foxy