"Картини, воля та Джонатан Лівінгстон" розповідь для The Diary Game

Привіт друзі.

Сьогодні я займався досить важливою справою під назвою «рятування картин». Так сталося, що з кабінету де раніше висіли ці дві прекрасні картини виселяється власник. Це стало приводом до того, щоб запропонувати мені забрати ці дві картини до себе в кабінет. Добре підтримувати дружні стосунки з усіма навколо 😁

Коли мені запропонували забрати ці картини до себе в кабінет, я взагалі не думав і відразу погодився. В мене якраз було два вільних вакантних місця які я хотів використати для розміщення картин. На одному взагалі була дирка, яка так і просила щоб її чимось закрили, тож мені було все прямо на руку.

Коли я запитав колегу чому він вирішив віддати ці картини, а не забрати їх до себе додому, він сказав досить мудрі слова… Я передам її дослівно, а ви сприймаєте як хочете:

"На них лікарняна енергія, а я не хоче забирати до себе додому лікарняної енергії"…

Цікава фраза, мимо якої моя увага ну ніяк не могла проскочити. Звісно, я відразу не став сперечатися коли дають, чи дарують, в зуби не заглядають 🤣🤣🤣

Коли вже пройшов певний час, як я їх повісив, сидів і дивився на те, як вони вписуються в поєднання з моїми картинами. Мимоволі (цікаве слово) почав думати, можливо це дійсно правильно, що недаремно говорять - речі принесені з кладовища (чи лікарень, як в цьому випадку) мають свою негативну енергетику??? 🤔

На правах жарту, сьогодні помітив, що трохи заразився від своїх пацієнтів «песимістичним настроєм», роздратуванням, злістю, апатією і всіма іншими Ггг станами, які мені озвучують кожного робочого дня…

Напевно, доведеться ще частіше провітрювати свій кабінет. Можливо, так ризик заразитися стане меншим 😅

На відміну від тих людей, які звертаються до мене, в мене є прекрасний інструмент що допомагає переключити свою увагу із цього всього негативу - це білий аркуш записника, чистий аркуш ворду чи простого шмат паперу, куди я починаю записувати свої думки. Буквально вже через одну-дві хвилини активного залучення тягар неприємних відчуттів починає спадає...

Складно сказати чому так.. Чи це так на мене впливає саме письмо? Чи, можливо, письмо це вже є моя улюблена справа, заняття якою приносить мені задоволення і наповнює мене позитивом? Як ви думаєте, в чому справа, в мені чи в самому письмі? Для себе я вже знаю відповіді. Просто цікаво, можливо хтось захоче висловити свою думку в коментарях 😉🙏
Так, а тепер повертаємось до картин.

А картини – дивовижні. Якщо чесно (ніби я до цього брехав😅), то ці картини малювала людина, яка добряче черпнула Горя, болю і страждань через свою слабкість Волі…

Дивно, але саме із Волею в мене асоціюються ці дві картини. Саме ця складова психіки кожної людини допомагає робити з неможливого – можливе. Наповнювати життя тим чого хочемо вона сама, а не тим , що хочуть інші…

Спілкуючись з людьми, які перенесли в полон, я вже кілька разів чув що найважливіше в полоні - не дати зламати свою Волю (важливо уточнити, що під словом Воля я маю на увазі одну із структур психіки, складову емоційно-вольового компоненту, а не свободу чи незалежність).

Роздивляючись картину з ось цим чудовим оком я звернув свою увагу на тих чайок, які майорять в цьому мальовничому пейзажі…

Не знаю з чим у вас асоціюються чайки, птиці, політ. В мене чайки асоціюється з прекрасною книго Річарда Баха Чайка по імені Джонатан Лівінгстон. Напевно це одна з тих найкращих книг, які можна читати знов, знов і знов. Особливо в ті моменти, коли ідуть зазіхання на вашу Волю я зі сторони соціуму…

Що ж, Бажаю всім прекрасного вечора і побільше краси…Хоча, скільки б не було краси, не вміючи її бачити, її так і не помітиш… Тож, бажаю навчитися помічати ту красу, яка вас оточує постійно 😉💙💛