Казка №45 // Ігри батька

Ігри батька

-Тату, а які у тебе в дитинстві, були улюблені ігри на комп'ютері?
-На комп'ютері? В дитинстві?
-Ну так...
-Ну почнемо з того, що у нас у дитинстві не було комп'ютерів взагалі.
-Як не було? А як ви грали?
-На вулиці, з ранку і до самого заходу сонця...
-А, Ви грали на смартфонах?
-Ти знову будеш здивована, але і смартфонів тоді теж не було.
-Як не було? А як тебе шукала мама?
-А Навіщо мене потрібно було шукати? Усі і завжди знали, де ти можеш знаходитися і де тебе шукати.
-Чудеса ... Так а як ви грали на вулиці?
-Ой, ігор у нас було багато ... Я і назви то не пам'ятаю ... Пам'ятаю наздоганяння, хованки, містечка, футбол, баскетбол, їстівне-не їстівне ...
-І ви грали у ці ігри на вулиці?
-Так, при цьому грали всі: дорослі та діти... Ми дворами дружили, не було домофонів, айфонів, і що найцікавіше, - двері до будь-якої квартири були майже завжди відчинені...
-Цікаво ви жили ... і мама тебе ніколи не шукала?
-Шукала, на обід і вечерю... Наше дитинство пройшло на вулиці, ми розмовляли на різні теми, палили багаття, пекли картоплю...
-А якщо у вас у дитинстві були б смартфони...
-Навіть не знаю, доню... Але я шалено радий, що у нас не було смартфонів. А були велосипеди, мопеди, гаражі, річка, пікнік та багато, дуже багато розмов...
Ех, доню, таку ностальгію підняла... Давай подивимось діафільм?
-Діафільм? Це як?
-Я тобі покажу ютуб нашого часу...
Емоції донечки зашкалювали, мабуть, намагалася зрозуміти, як ми так жили... Без айфонів, без комп'ютерних ігор і без соціальних мереж...
Ось і казці кінець!
А хто слухав – молодець!