Сезам, закрийся

Привіт, друзі! Оце я вирішив почати з кулінарних фото. Ну, як кулінарних — з фото їжі, які в принципі пов’язані з кулінарією. Щоб "помститися" тим людям, які завжди спокушають мене їжею ввечері, коли я пізно пишу дописи 😁хоча, мабуть, зараз я вже нікого сильно не зачеплю — більшість із вас точно спить. Хіба що @cranium прокинеться зранку, ще не поснідає, і побачить тут таку апетитну картинку... 😋

Можливо, булочки його і не зацікавлять, а от смачне куряче м’ясце, запечене в сметанковому соусі, або салат із листя свіжого салату (який, щоправда, на фото ще недороблений) — можуть і змусити ковтнути слинку :)

Це я сфотографував нашу вечерю з дружиною. Ну, крім булочок — булочки просто стояли на столі, їх принесла сестра дітям. Ми з дружиною такого зараз не їмо, максимум — чорний хліб.

День сьогодні був важкий. Після основної роботи, яка тривала до обіду, я поїхав на парастас до швагрового батька тата. Його привезли з моргу в капличку (розтин показав обширний інфаркт), на 16:00 мав прийти священник для відспівування. Але він трохи запізнився. Зібралися друзі, родичі, знайомі — віддати останню шану хорошій людині. Хтось ще приїде завтра на похорон, але більшість — ні, лише найближчі родичі, бо все відбудеться в далекому селі. Я також не зможу поїхати, тому прийшов сьогодні попрощатись.

Це й зайняло всю другу половину дня. Сьогодні в місті були страшенні корки — поки туди доїхали, поки повернулися, поки сама процедура прощання, то вечір уже настав.

А ще весь день був страшенно холодний. Зранку я працював на другому поверсі — я просто страшенно змерз. Довелося "утеплятися": теплі шкарпетки, куртка. Хоч вночі ми й вмикаємо опалення — за рахунок дешевшої електрики — та вдень не палимо. Дрова вже всі за зиму спалили, не думали, що травень буде настільки холодним.

Сьогодні було якось особливо сиро й пронизливо. Єдине, що мене зігріло — гарячий обід. Розігріті голубці буквально оживили.
А ввечері, коли ми повернулися з парастасу, нарешті виглянуло сонечко. Завтра обіцяють до +20, тож холоду наче вже не буде. Щоправда, потепління — лише на два дні, далі знову +15... Але принаймні заморозки вже не передають.

Тому сьогодні ввечері я зібрав агроволокно, яке лежало біля винограду, і плівку — акуратно поскладав. І помітив, що на молодій лозі, яку ми з дружиною вже вважали загиблою, з’явилися маленькі зав’язі! Це новий сорт, посаджений торік. І це дуже класно, бо там уже є зародки грон. Якщо справді заморозків не буде — спробуємо дати їм шанс дозріти й протестуємо смак цього сорту.

Попри прощання, настрій сьогодні вже не був таким гнітючим, як учора. Життя триває. Старше покоління відходить — і це природно. Гірше, коли помирають молоді. А це, на жаль, в Україні зараз трапляється дуже часто... Ми нічого не можемо із цим зробити. Хіба що виховувати своїх дітей достойно, сподіватися — і молитися — щоб їх це не торкнулося. Та готувати їх до суворого майбутнього, бо легкого життя нам найближчим часом не світить. Так зване "перемир’я" — це міф і фікція. Схоже, доведеться жити в умовах постійної війни. І схоже, що ніде у світі не сховатися від нової суворої реальності. Безпечного світу, який існував кілька десятиліть після закінчення Другої світової війни у Європі, більше вже немає. Джина вже не заженеш назад у пляшку, і навіть чарівні слова "Сезам, закрийся!" вже не допоможуть.