Сага про хрін

Звісно, головне у Великодні — (до речі, мені не подобається назва Пасха, бо вона коренями походить від Старого Завіту, і наслідує єврейське свято Песах, суть якого зовсім інша. Великдень — це свято Воскресіння Ісуса Христа. Для тих, хто святкує, тобто для всіх християн, це надзвичайно важлива подія. Цього року так склалося, що і східний, і західний обряди святкують Великдень одночасно. Багато подій цього тижня пов’язані саме з цим. Наприклад, сьогодні — Страсна п’ятниця, день, коли Ісуса Христа було розіп’ято, і він помер. Ми згадуємо всі ті муки, яких він зазнав. Їх дуже реалістично зображено у фільмі Мела Гібсона «Страсті Христові». Хто хоче — подивіться.

Але згодом ми святкуємо Воскресіння — надзвичайно радісну, небувалу подію, що подарувала надію всьому людству… або тим, хто хоче в це вірити. За 2000 років святкування Великодня обросло безліччю традицій та нашарувань — язичницьких, побутових, гарних і не дуже. І тут ми переходимо від духовної сторони свята до гастрономічної)) В Україні ми освячуємо великодній кошик. У ньому є паска (та, що хліб), є писанки — загальновідомий символ Великодня і водночас один із символів української культури.

Не обійтися без м’яса, бо перед Великоднем триває Великий піст, під час якого не можна вживати м’ясного (звісно, для тих, хто дотримується). Тож на саме свято ми освячуємо багато м’ясного. Для мене — це, передусім, копченості. Хоч останніми роками чомусь не вистачає часу на коптіння, тому й печене м’ясо теж годиться.

І ось ми дійшли до головного — до того, для чого я почав цей допис, до того, чим для мене асоціюється Великдень: м’ясо з хроном. Крім того, це — суто українська традиція. Хрін — дуже специфічний овоч... чи, швидше, коренеплід (важко точно сказати), але хай буде — овоч. Він завжди є в кошику, і потім його споживають.

Мені дуже подобається лаконічна великодня канапка: паска, завжди солодка; домашній сир, який також освячується на Пасху; шматочок масла; товстий скибок шинки або полядвиці (що краще) — і зверху все це посипається тертим хроном. Фішка в тому, що таке їси лише раз на рік — і воно смакує по-особливому. А для цього потрібен хрін.

Сьогодні я пішов на поле, щоб викопати його. Колись у нас було ціле поле хрону. Було його багато, всі сусіди приходили копати, ми навіть продавали його на базарі перед Великоднем. Але потім хрін чомусь зник. Хтось намагався його вивести — і тепер лишилося всього кілька рослин.

І от сьогодні я знайшов одного красеня. Спочатку побачив у землі зелений верхівець — десь 10 см. Взяв лопату, запхав її максимально глибоко, надавив, перерубав — і витягнув справжній корінь! Цікавий вийшов — з боковим відростком, що дуже нагадував Піноккіо. Корінь виявився товстим, тож я вирішив підкопати ще глибше, аби дістати всю його довжину. Вийшов такий химерний, покручений, але гарний хрін.

Я помив його під краном, потім ретельно почистив щіткою у воді, щоб змити всю землю. Завтра повезу цей хрін до Яворова, де з учора вже моя дружина з дітьми. А я сьогодні займався прибиранням у хаті, намалював ще кілька писанок для мами, а ще викопав цей чудовий хрін 😊. Тепер наша великодня канапка матиме всі необхідні інгредієнти 💪.