Конкурс "Мої фотоспогади" №17. Цей пам'ятний день 1969 року...
Привіт, друзі!
Я знову приймаю участь у Конкурсі "Мої фотоспогади" №17 від @yetaras із наступними, дуже важливими для мене, спогадами...
Саме сьогодні, 21 травня 1969 року, мого хлопця Юрка, в якого я була закохана і з яким я зустрічалася чотири місяці, забрали в армію...
Напередодні, двадцятого, була гулянка - зібралися його друзі та родичі і всім було весело, окрім батьків та мене...
І ось прощання... Я намагалася не плакати, але сльози мимоволі котилися з очей... Хлопці-призовники сідають у вагон потяга, який повезе їх у Миколаїв, в учбову частину, і поїзд вирушив у путь...
Приїхавши додому, під враженням, я відразу написала вірш:
Все голосніше, швидше перестук коліс -
І потяг помчав вдалину...
Ніби щастя з собою повіз,
Залишивши смуток та сум.
Майнув вогник востаннє -
І поїзд зник уночі...
І так чомусь голосно зараз
Серце моє стукає!
Я стану вночі яскравою Зіркою,
Щоб шлях тобі освітлювати!
У вікно загляну твоє ніжним Місяцем,
Щоб ти міг спокійно спати...
А вранці я Сонцем зійду над Землею,
Щоб людям тепло віддати,
Щоб знову і знову поряд з тобою
По життю вперед крокувати!
Потім було чекання і листування... Через деякий час Юрко повинен був складати присягу, і його батьки вирішили поїхати до нього в частину, а мене запросили з собою, як наречену сина.
Добиралися ми до Миколаєва в літню спеку на старенькій автівці Москвич 408, у якої лопалися шини, але в кінці кінців доїхали!)))
Зупинилися ми на березі Південного Буга, на майданчику для тренувань військових... Мабуть, нам дозволили...))) А Юрка відпустили до нас...
Добре, що у його батька був фотоапарат, тому і залишилися ці світлини на пам'ять!
Спочатку Юрко був досить худенький, але через півроку тренувань та харчового режиму його вже майже було не впізнати!))) Цю фотографію він прислав, коли вже закінчував навчання в Миколаєві...
Потім знову було чекання та листування, а, коли його відпустили у відпустку, ми з ним одружилися.)))
На цій фотографії Юрко перед демобілізацією...
А підпис на фото - це щось...!))) Вам таке писали?!)))
Ось такі спогади про той далекий 1969 рік...
Конкурс за посиланням: https://steemit.com/hive-145157/@yetaras/my-photo-memories-contest-17-or-or-or-konkurs-moyi-fotospogadi-17
ЖИВУ З НАДІЄЮ У СЕРЦІ, ЩО ВСЕ БУДЕ ГАРАЗД!
МИРУ НАШІЙ РІДНІЙ УКРАЇНІ И ЯКНАЙШВИДШОЇ ПЕРЕМОГИ!!!
Дякую кураторам і друзям за підтримку!!!
Валентина Бородай - @tinochka2
Thank you, friend!
I'm @steem.history, who is steem witness.
Thank you for witnessvoting for me.
please click it!
(Go to https://steemit.com/~witnesses and type fbslo at the bottom of the page)
The weight is reduced because of the lack of Voting Power. If you vote for me as a witness, you can get my little vote.
Upvoted! Thank you for supporting witness @jswit.
There are actually a whole lot of memories that pictures helps us to remember and not only that there are also some pictures we must not lose because they stand for great memories ahead
Thanks for the comment! Indeed, photographs remind us of past moments in life, both pleasant and sometimes not so pleasant...
Який цікавий пост! То я правильно зрозумів, що той хлопець Юрко - досі ваш чоловік?))
Так, Тарасе, дійсно, він і досі мій чоловік!))) 5 червня буде вже 54 роки, як ми одружилися... Я напишу про це в конкурсі.)))
Просто судячи з тону написання допису допускалася певна інтрига, а моя пам'ять зараз не в стані фіксувати стільки другорядної для мене інформації, хоча ви згадували свого чоловіка в дописах неодноразово, я просто не зміг запам'ятати його ім'я (якщо ви його вказували звісно 🙂)
Може, колись і згадувала його ім'я, але, в основному, він проходить під кодовою назвою "мій чоловік".))) До речі, він Юрій Олексійович, як космонавт Гагарін...)))