Шаман. Дорогами життя.

in #writinglast year

11111.jpg
Передмова.

Якось згадалася дивна історія про старого шамана, якого обдурили в його останню годину. Перед смертю він попросив молодого хлопця дати йому свою руку, але той чомусь злякався і простягнув кінець віника. Старий шаман з останніх сил стиснув у своїй долоні її древко. Потім цього віника кинули у вогонь і той увесь зненацька спалахнув.
«Міцним шаманом був» - зашепотіли присутні.
Невже злякався того, що старий хотів передать? Злякався завдання. Адже рука шамана пропонувала угоду, безсловісну клятву на продовження життя...
Колись в далекі 80-і в тайзі Зауралля шаман селькупів Кульгавий торкнувся і моєї руки. Угоду про «залишатися собою серед людей» нами підписано. То був договір в просторі і часі.
І чим далі по життю, тим ясніше відчуваю бажання віднайти тієї самої молодої лодоні. То ж нехай це буде рука сміливця!

Дорога назад.

Частина 1.

Стояв звичайнісінький день. Тільки но поголився у майстрині, з якою знайомий років 20-ть. Посвіжілий, в гарному настрої вирішив було прогулятися по недавно реконструйованої площі Єлизавети. Ця частина Будапешта просто кишить молоддю. А тому низка струнких усміхнених молодих людей, та ще й величний захід сонця, з сяючими від нього Будайськими горами, дарували особливий стан душі.
Десь здалеку покликали, але той голос здався знайомим. Машинально повертаюсь. Побачене змушує миттєво зібратися і діяти блискавично. Ось тільки мозок переключатись не хоче, через що події «позаду» жили як би водночас з подіями «попереду» ...
Розвертаюсь всім тілом до лавини наростаючих звуків. З подивом бачу, як Ендрю - мій старий бойовий друзяка - скаче на своєму Вихорю навпростець до мене. Його кінь на повному скаку, а сам він з розвороту кладе одну стрілу за іншою в якихось вершників, що сидять у нього «на хвості».
До мене залишалася якась крихта кроків. Машинально кидаю погляд на місце, де за мить до цього був вхід в метро «Площа Деяк». Частина громадян ще спокійно прогулюється тротуаром, тоді, як їх з боків беруть в «кліщі» вояки передового загону Денгезіка, старшого сина правителя Гатили. Я впізнав їх за кольором шкіряної кольчуги. Ще через мить ланцюг з вершників зімкнувся і армада молодого Гатили пішла на нас. Ще через мить прихожу до тями, вже лежачи на спині, поряд свого коня, з шиї якого стирчать зо три стріли.
«Шо за....»
Нащастя Енрю побачив моє падіння. Він по ходу витягнув свій меч і влучним кидком з коня встромив в землю поруч зі мною. Як завжди, вчасно. Двоє воїнів з тюмені* Денгезіка, заважаючи один одному, кинудаються в мій бік.
Далі все, як в уповільненому русі. Більш спритному хлопцеві на зустрічному ходу встромлюю клинка в шию і відстрибую, інакше сокира здоровяги вцілила по мені. Далі, без замаху вдаряю нападника зліва під руку. Той пару миті завмерая стоячи, а потім, немов зрубане дерево, падає вперед усім тілом.
І знов Ендрю. Підстрелений ним вершник перекинувся назад, тоді, як його кінь продовжив рух в напрямку до мене. Хапаю коня за гриву та, закинувши ногу вгору, опиняюся в сідлі, слизькому та вологому ...
«Що за чортівня?» - вдруге в голос запитую себе.
«Чому на нас напали воїни з союзної тюмені?»
Підшпорюю чужого жеребця додав і ми потроху наздоганяєм своїх. Моя зброя залишилася біля загиблої Кати, меч Єндрю в тілі супротивника, а тому підхоплюю списа, що стирчить з землі та повертаю коня в бік від вершників. Краще прикриватиму піших відступаючих. Піднімаюсь на невеликий пагорб та озираюсь .Та що ж діється?! Переді мною та сама площа з мирно крокуючими перехожими...Звуки бою і голоси пішоходів як би злилися в мені воєдино. Та вже ні коня, ні кольчуги, ні списа.
Зі змішаним почуттям сідаю на найближчу лавку. Дихання спокійне, проте ніяк не проходить внутрішня злість за передчасний вихід з бою, де вперше під час бою я залишив свого товариша. Потрібно було заспокоїтися і розібратися, що ж відбувається...
«А дійсно, що?»

Coin Marketplace

STEEM 0.25
TRX 0.07
JST 0.032
BTC 23258.70
ETH 1708.41
USDT 1.00
SBD 3.16