Відчай 💔
Я завжди любила весну. Для мене кожен день весни був про оновлення і життя. Про відродження. Кожного дня, зустрічаючи нову квітку на клумбі, сережки, на ще вчора голій березі, обсипану квітом черешню - я була впевнена, що так, як відроджується природа, як воскрес і відродився Ісус, так обов'язково відродиться правда і справедливість. Добро ж завжди перемагає зло?
На цьому тижні моя впевненість була розбита вщент. Розбита на дитячому майданчику в Кривому Розі, знищена в середмісті Сум.
Якщо ще в минулому році фото незламної шафки, фото вцілілого півника стимулювали до незламності і стійкості, то вчорашнє фото незламної полички з прапорцем - б'є по моїй свідомості відчаєм і розпукою.
Кожного разу мені здається, що більше ненавидіти неможливо. І кожного разу відчуття люті занурює мене в такі глибини, що здається винирнути не вистачить повітря. Від цього фото - моє серце пропустило не один удар, воно взагалі замислилося, чи варто жити в цьому світі. Світі, де гинуть діти і їх см ерть стає приводом для нелюдських маніпуляцій, пробивших чергове дно, оскаженілої хтоні.
Зустріла в мережі 👇
Українець пережив війну. Дожив до старості, помер. У раю зустрічає друга. Спілкуються, згадують страшне, сміються над чимось. Бог бачить це і питає:
- А над чим ви там смієтеся?
А той йому: - Та ти не зрозумієш, ТЕБЕ ТАМ НЕ БУЛО.
Не було його ні на тому дитячому майданчику, ні в тому автобусі - смерті. Мабуть його взагалі немає в Україні.
Украла у Анни Гин - "нас українців більше не задовольняє варіант - "горіти вам в аду". Горіти ви будете тут, на землі. Бажано заживо ".
Upvoted! Thank you for supporting witness @jswit.
Бажано посилання на джерело скрінів в пості.
Фото з тг каналу. Прислала подруга - посилання не маю 🥹
Curated by: @fombae
Який час, такі і "анекдоти". Я не знаю, що це можна назвати гумором, бо це наче палець в рану встромили і покрутили, так само у розбиту душу тим анекдотом наче цвяхом загнали по самого капелюху. Болить, кровить, а вдіяти нічого не можна. Тільки жити з тим цвяхом.
Саме так зараз і живемо - кожен із своїм цвяхом в душі 🥹
руснявим ( пишу с маленької букви ) даже на це слово вони не достойні. В аду - раем буде. Їх ні туди і ні туди
Та хай би тут згоріли і попіл понад морем розвіяти 🙏
Так і ви праві
Оксана, я такі думки маю коли повз цвинтарей проїзджаю, де цілі алеї з прапорів на згадку. Та думаю чи довго ця згадка в народі жити буде, чи знов все забудуть. Ми то ні, а от онуки наші правнуки знов задружаться з руснявами? бізнесуватимуть з ними. Багато писати, бо думак стільки що нема стільки букв в абетці...
Нажаль така пам'ять не більше ніж на три - чотири покоління ( якщо за приклад брати Другу Світову), але моя п'ятипічна онучка добре знає адресу для русні - "за кораблем". Ночі в укритті вона буде добре пам'ятати і дітям своїм розкаже.
Діти, які зараз вчаться в школах під землею в Харкові теж знають тому причину. І життя в метро під час бомбордувань. Але як зробити тАк, щоб наші покоління не втратили гостроту пам'яті. От як про голодомор- страшне явище, репрессії - теж страшні, концтабори та ссилкі до Сибіру, а там знущання.. тощо. Ми знали, але продовжували з росіянами пліч-о-пліч 80 років дружньо жити, брататись, шлюби брати... Я вже не кажу про царські часи((
Не могли ми тоді від них відокремитися - сімдесят років жили при радянщині, де нас свідомо лишали пам'яті. Вірю, що залишимося самостійною державою, без патронату русні. Тоді і пам'ять зможемо плекати.