Пєчалька, грустінка 🥹

Не перший рік мене хвилює проблема моєї самотності. Так, саме проблема. Бо якою б самодостатньою не була б жінка - людина істота парна. Та й славнозвісний стакан води... Бо час вже наближається...
Біда, що цю проблему я усвідомила трохи запізно. У засракулєтки і зовнішній вигляд не той і конкуренток море, і кандидатів дуже обмежена кількість. Бо те що викликає цікавість - або давно і надійно одружені, або знаходяться так далеко, що можливість зустрічі наближається до можливості мого польоту на Марс. Або така кількість тарганів, що вони з моїми не те що спільну мову навряд знайдуть, а навіть перезнайомитися не встигнуть до кінця життя.
Доєдналася я до українських груп знайомств, в розрахунку на те, що нігєрійські студенти з аватарками американських вдових генералів і нейрохірургів тут відволікати мою увагу не будуть. І начебто чорним по білому написала свій вік ( до речі я його не соромлюся, а під деякими фото навіть хизуююся 🤣), як полетіли запроси "в друзі" і повідомлення в мессенджер від чоловіків, молодших за моїх дітей. Зазвичай, мої намагання культурно донести, що шукаю чоловіка, а не кандидатуру на всиновлення, закінчуються хамовитими описами їх сексуальних досягнень з уточненням розмірів, про які ніхто не питав, і як наслідок - бан. До речі - щось давненько дік - піків не слали. Може вже не модно?🤔
Але вчорашня історія прям вибісила. Днів зо три написав мені чоловік. Його вік мені пасує - на п'ять років старший. На вигляд симпатичний. Зріст 180. Майже все, як надо. Правда живе в Іспанії. Давно вже, років із двадцять. Але ж у мене перед очима є приклад, коли заради коханої людини чоловік змінює країну, аби лише бути поруч. Мої Наталка з Артуром вже багато років щасливі, після того, як Артур покинув Італію і приїхав в Україну. Не скажу, що в мріях я вже фату приміряла, але зацікавилася цим варіантом. Він мені розповідав, що у нього рідні залишилися тут, в Україні, висловлював співчуття - як ми під постійними обстрілами живемо.
Першим дзвіночком стала розповідь про колишню, яка їздила волонтером в Краматорськ і звідтіля привезла собі нового чоловіка. Ненавиджу, коли поливають брудом людину, з якою разом їли і спали в одній постілі не один рік. Мені зазвичай гидко таке читати.
Останню крапку поставила розмова про політику. І я б сказала - "ха- ха", але все дуже сірйозно. Спочатку він сказав що немає сенсу щось читати - йому вистачає слухати Яковину ( я не слухала ні разу, не знаю яку аналітику він подає, але мені вистачає того що він росіянин, і чомусь сприймаю його на рівні Коха). Потім сказав що мені не варто мати завищені вимоги і очікування, бо тікати з України треба вже. Коли я трохи офігєвша спитала - чому?, то почула у відповідь що путін і Трамп по любому Україну роздєрєбанять ( його вираз) і нам немає на що розраховувати, бо путін ще жодної війни не програв. До речі прізвище ублюдка він писав з великої літери. А я так розгубилася, що Сірія мені в голову прийшла вже після того, як я написала простирадло з конкретною вказівкою еротичного шляху.
Щось у мене закрадаються сумні думки - невже я настільки запізнилася зі своїми матрімоніальними планами, і нічого щасливого мені вже не світить? Пєчалька, грустінка 🥹