СЛЬОЗИ КОХАННЯ

У моє віконце Дощ... стукає затятий,
Наче просить: "Ну впусти, ти, мене до хати!
Так незатишно чомусь стало нині серцю... -
Закохався у Весну, що закрила дверці!

Бо дівчинонька-Весна не мене кохає!
Сміючись, біжить вона аж до небокраю...
Тільки Вітер кожну мить поряд з нею кружить.
А моє серденько тут відчайдушно тужить!

Тому й плачу день і ніч, і нема розради...
Хоч би хто подарував позабуту радість!
Може б я тоді не став більше сумувати,
І на небо відпустив райдугу крилату!"

Я промовила Дощу: "Буде все, як треба!
Сльози витру я твої, посвітліє небо!
Оксамитове тепло упаде на плечі,
Завороже запашний яблуневий вечір...

А дівчинонька-Весна райдугу побаче -
І повернеться сюди, де сопілка плаче!
Як погляне навкруги — квітне все та сяє...
І серденько у Весни тут-таки розтає!

За таку красу тебе буде цілувати
Дуже солодко, а ще ніжно пригортати...
Закружля тоді тебе щастя нездоланне! -
Ти забудеш про свої негаразди й рани!

ГАРНОГО ВСІМ ВЕСНЯНОГО НАСТРОЮ!

С теплом душі, ваша @tinochka2 - Валентина Бородай

Зображення з фонду інтернету