Станіслав Зозуля: Трагедія українського вибору – «кумівський капіталізм»

Порошенко вдруге висунув свою кандидатуру на другий термін. У його виступі на форумі було багато деталей. Так, було сказано про зростання врожайності пшениці, надоїв молока, виробництва соняшникової олії. Чинний президент зазначив, що колгоспи і мріяти не могли про такі показники.

І правильно. Система з приватною власністю на засоби виробництва, навіть в тій обрізаній частині – з недовласністю на землю і обтяжливими путами регулювань і хабарництва (легальних і нелегальних), яка функціонує в Україні, – дає незрівнянно кращі результати, ніж Держплан, повністю позбавлений ринкових стимулів. Але сама постановка питання про кількісні показники вироблення робітника і селянина – совкова. Економічний успіх країни не виражається в бушелях пшениці, літрах молока, або тоннах сталі, а починається і закінчується економічною свободою (реальний ВВП є адекватним способом вимірювання).

Не було сказано головного – про модель економічного розвитку, а значить будуть поглиблювати, розширювати і реформувати існуючу модель. Наприклад, обіцяють прикрутити податок на виведений капітал, що навряд чи змінить систему принципово. В економічній теорії, як і економічній історії, немає жодного свідчення, що країна в стані економічної несвободи: з таким рівнем державних витрат (40+% від ВВП), таким регулюванням бізнесу, праці і капіталу (за всіма рейтингами заганяють нас на рівень гіршої країни Європи), рівнем інфляції (від 10%), мораторій на землю (одним з останніх в світі), прав власності та сприйняття корупції (на рівні деяких африканських країн), – здатна рости довго, стійко і швидко.

З підходом Порошенка, що стало вже абсолютно ясно, великих змін, як він колись заявляв про «рішучі реформи», не відбудеться. Поліпшити тут, підкрутити там, піти на поступки (під тиском громадськості) в третьому буде не малим просуванням вперед, але швидше за все великим відставанням, втратою часу чергового п’ятирічного політичного циклу.

Інша справа, що завжди може бути ще гірше. Модель Тимошенко, яка на відміну від Порошенка пропонує революційні зміни, – зробити центробанк основою свого «Нового економічного курсу» – видається такою, що несе ще більше загроз. В цьому і полягає трагедія українського вибору: між «кумівським капіталізмом» і найгіршою з форм інтервенціонізму, яка полягає в маніпулюванні грошима в економіці. Зеленський – це просто політичний terra incognita і може принести найрізноманітніші (в будь-яку зі сторін) сюрпризи.

Джерело: Станіслав Зозуля