Я згодна, і хоча це сумно, що ми відчуваємо недовіру до своїх, але всі наші хлопці варті бути на волі. А на волі можуть одужати, навіть якщо їх там обробили.

Знову ж таки можу навести свій приклад. Я приїхала в Україну в березні 2014-го, і я спочатку була дуже обережна. Мене зустріли друзі в аеропорту і проводили до вокзалу, я з ними поговорила про минулі події і як вони їх бачили.
Я дуже уважно дивилась на оточуючих, вишукуючи серед них ультранаціоналістів і спостерігаючи за усіми діями. Страх, що люди змінились, і що російська пропаганда може бути хоча б частково правдивою, все одно був.

Але поговоривши то з одними друзями, то з іншими, послухавши українське телебачення, я змогла розслабитися і почуватися в безпеці.

А пару місяців тому, я робила посвідку на тимчасове проживання для чоловіка, і там був росіянин. І от я бачила той самий погляд, який був і у мене чотири роки тому. Напружений, уважний, обережний.
Я розумію, що тим, хто хоча в тюрмі під обробкою не сидів, тим легше. Але все ж я впевнена, що це проходить, якщо для людини створені умови відчуття безпеки.