Подорож до Сицилії. Частина 1

У серпні минулого року нашу родину запросили на літній відпочинок до Сицилії у невеличке містечко під назвою Ріпосто, що знаходиться на узбережжі Іонічного моря.

Для тих, хто мало знайомий із географією, варто зазначити, що Сицилія – це найбільший острів у Середземному морі, область з особливим статусом в Італії.

Острів Сицилія відокремлений від південно-західної окраїни Італії Мессінською протокою, тому дістатись туди можна або літаком або поромом.

Столицею Сицилії є легендарне місто Палермо, проте, нас запросили у місцевість неподалік від другого за значенням міста регіону – Катанія, що, у свою чергу, також має стародавню історію та неповторний колорит.

Для початку розповім дещо про себе та свою родину.

Мене звати Євген, мою дружину – Світлана, а нашого сина – Данислав.

Ми мешкаємо у Києві і раніше в Італії жодного разу не були, тому Італія, а тим паче Сицилія, здавалась нам надзвичайно цікавим місцем для проведення літньої відпустки, незважаючи на той факт, що ніхто з нас не знає італійську мову. Хоча і знання англійської, особисто мною, бажає кращого…

З Києва до Сицилії, а у нашому випадку до міжнародного аеропорту Катанії, прямого авіасполучення на даний час, на превеликий жаль, не існує. Раніше, декілька років тому, був один перевізник, що здійснював щотижневі рейси з аеропорту «Київ» до Катанії, проте він збанкротував, а його місце досі ніхто так і не зайняв.

У зв’язку із цим, нам довелось планувати маршрут польоту до Сицилії із пересадками. Шукаючи квитки на авіарейси ми зіштовхнулись із тим, що серпень також є місяцем відпустки не тільки для нашої родини, а і для переважної частини всієї Європи, тому на авіаквитки був шалений ажіотаж та ціни.

І хоча квитки ми планували придбати за декілька місяців до поїздки, однак вибрати рейси із невеликим інтервалом між пересадкою виявилось не такою простою задачею, як здавалось одразу.

За співвідношенням ціна та якість ми випадково натрапили на рейси авіакомпанії Alitalia із аеропорту «Київ» з пересадкою до Міжнародного аеропорту імені Леонардо да Вінчі (Рим-Фіумічіно) та кінцевим пунктом призначення – Міжнародний аеропорт Катанія.

Загальна вартість квитків для трьох осіб до Катанії та з поверненням до Києва склала приблизно 715 євро.

Тривалість перельоту у один бік приблизно чотири з половиною години, не рахуючи дві години очікування рейсу у транзитній зоні у Римі.

Початок подорожі.

Ми здійснювали виліт до Італії з аеропорту «Київ» о 5-ій ранку. Посадка на літак відбулась нормально, жодних затримок та митниці та прикордонному контролі не було.

Звичайно я здивувався складу парку літаків авіакомпанії Alitalia, оскільки не зважаючи на той факт, що вказана авіакомпанія була найбільшою у Італії та входила до п’ятірки найбільших у Європі, літак типу «Аеробус» був вже стареньким та точно своїм видом не давав впевненості у гарантуванні безпечного польоту до місця призначення.

У салоні літаку хоч і було чисто, але стан самого салону виглядав не дуже оптимістично. Бортпровідниці були хоч і привітними, але якимось на вигляд дуже змученими. Молодих дівчат, як до прикладу на літаках авіакомпанії «МАУ», серед них не було. Уніформа бортпровідниць з будь-якої компанії українських авіаліній так само виглядає у рази краще.

У ціну квитка на переліт був включений мінісніданок, що складався з чаю або кави, води, соку (на вибір) та невеличкого тістечка.

Під час польоту було цікаво спостерігати як виглядають рано-вранці європейські міста, а оскільки ми пролітали над Будапештом, Загребом та Венецією, то разюча різниця з нашими містами була видна одразу. На нічному освітленні європейці точно не економлять…

Переліт пройшов без пригод і ми за розкладом прибули на аеропорту Рим-Фіумічіно.

Варто зазначити, що Міжнародний аеропорт імені Леонардо да Вінчі знаходиться фактично на узбережжі Тірренського моря, розташований на відстані приблизно 30 км. від Риму та є базовим для авіакомпанії Alitalia.

Сам аеропорт є надзвичайно великим, це дійсно європейський авіахаб, де стикуються рейси з усього світу. Враховуючи, що на рейс до Катанії нам необхідно було перетнути весь аеропорт, то з маленькою дитиною це було зробити не так легко, як здавалось, особливо через безліч магазинів «duty free» з дитячими іграшками та смаколиками…

Нарешті, діставшись зони реєстрації рейсу до Сицилії, я з подивом виявив, що поспішати не було необхідності, оскільки мною не було враховано різниці у часі, що складала одну годину із київським. Таким чином, перевівши подих, ми нарешті озирнулись навкруги та почали огляд навколишніх магазинів, оскільки до посадки на літак залишалась ціла година.

Звичайно, магазини системи «duty free» відрізнялись і різноманіттям і цінами у порівняння із київськими. Київські програвали у конкуренції…

До речі, у римському аеропорту вільний доступ «wi-fi», що неабияк допомагає кожному мандрівнику, який не має картки місцевого мобільного оператора.

Дочекавшись свого літака, ми безперешкодно пройшли на посадку. Оскільки із нами була маленька дитина, то представники авіакомпанії без черги нас зареєстрували на рейс. У Італії дуже трепетно ставляться до дітей, там вони завжди на першому місці.

Подальший політ, що тривав приблизно годину, пройшов без усіляких ускладнень та був надзвичайно яскравим, оскільки спочатку ми летіли над західним узбережжям Італії, пролітаючи повз пляжі та будиночки для заміського відпочинку італійців, а потім, неподалік від Неаполя, полетіли над Тірренським морем у бік Сицилії.

Над самою Сицилією ми летіли над старовинними садибами та різнокольоровими земельними ділянками, а в далечі, крізь ілюмінатор літака ми зачаровано дивились на величну Етну.

У міжнародному аеропорту Катанії ми приземлились опівдні.

Далі буде…