Inquisition / Інквізиція

Nowadays inquisition is connected with as much beliefs as magic. While studying Medieval Magic on coursera I decided to note general information acknowledged by scientists.

The main difference between secular and ecclesiastical judicial systems was that secular authorities judged for the caused harm, and the ecclesiastical authorities - for an insult to God.

The purpose of creating the Inquisition in the 1230s was the struggle against heresy. And with regard to magic, there were different opinions. Since in the 1260s. Pope Alexander IV argued that the trials of the Inquisition are only for those cases of witchcraft, where the magic involves a distortion of the Christian faith. And all other cases should be punished by secular authority.

But the Inquisitors defended the position that sorcery itself is heresy, and in the early 14th century. they were supported in this belief by Pope John XXII.

The distinguishing features of the inquisition trials were the following:

• they were conducted over Christians (Jews and Muslims were not punished).
• there were enough rumors for the prosecution
• were carried out on behalf of the Pope and there was no possibility of appeal to the highest authority
• it was possible to involve children and criminals as witnesses
• the process was secret
• decision on the conscience of the inquisitor.
  It should be stressed that although today the personality of the Inquisitor is considered extremely negative, but in fact they were deeply religious people who tried to protect their faith.

There were certainly politically motivated processes - for example, Joan of Arc and Knights Templars - but they are not typical for those times.

Nowadays the Inquisitor Bernard Gui, portrayed in Umberto Eco's "The Name of the Rose", became known as a fanatic who uses his power for private reasons.
But in fact, it should be noted that Bernard Gui was a real person (born in 1261), who joined the Order of the Dominicans before his 20th birthday and in 1307 became the inquisitor of Toulouse. He died in his bed at the age of 70 years. He wrote a 5-volume work "Instructions to the inquisitors", where he described various types of heretics, their characteristics, methods of conducting interrogations, etc.
He conducted more than 600 trials and 40 men and women were sentenced to death by burning at the stake.

It should also be noted that the Inquisition institution was not a strong centralized structure in the Middle Ages, but a network of active enough individual inquisitors. And for those who fell into their hands, this was not the worst option, because it implied a process, certain procedural actions (there were many instructions for inquisitors) and it was much better than getting into the hands of suddenly distraught neighbors who immediately accused "witches" for all the deaths and events of recent years.
By the way, we have an opinion about accusing beautiful women of witchcraft with the aim of rape in the process, but documentary sources do not confirm this. Witches frightened people, because they really believed in their power. And this fear was intensified almost always by rumors about the misfortunes that subsequently occurred with those who participated in the accusations or beatings of witches.

Image credit

UA

В наші дні з інквізицією пов'язано так само багато вірувань як і з магією. Вивчаючи Середньовічну магію на курсері я вирішила залишити собі деяку інформацію про інквізиторів.

Основною відмінністю світської і духовної судових систем було те, що світська влада боролася з заподієним лихом, а духовна - з образою бога.

Метою створення інквізиції в 1230е роки стала боротьба з єрессю. І щодо магії тут були різні думки. Так як в 1260х рр. Папа Олександр IV стверджував, що до судів інквізиції відносяться тільки ті випадки чаклунства, де магія передбачає спотворення християнського віросповідання. А все решта випадки повинні каратися світською владою.

Але інквізитори відстоювали позицію, що саме чаклунство і є єресь, а на початку 14 ст. їх в цьому переконанні підтримав Папа Іван XXII.

Основними рисами інквізиційних судів були наступні:

• вони проводилися над християнами (іудеї і мусульмани не каралися).
• для звинувачення було достатньо чуток
• здійснювалися від імені Папи і не було можливості апеляції до вищої інстанції
• в якості свідків можна було залучати дітей і злочинців
• процес був секретним
• рішення по совісті інквізитора.
  При цьому варто відзначити, що хоча в наші дні особистість інквізитора вважається вкрай негативною, але насправді це були глибоко віруючі люди, які намагалися захистити свою віру.

Були безумовно і політично мотивовані процеси - наприклад над Жанною Д'арк і лицарями-тамплієрами - але вони не є типовими для тих часів.

В наш час став відомим інквізитор Бернард Гі, зображений в книзі Умберто Еко «Ім'я Рози» як фанатик, який використовує свою владу для зведення особистих рахунків.
Але насправді треба відзначити, що Бернард Гі був реальною людиною (народився в 1261г), який вступив до ордену домініканців до свого 20-річчя і в 1307-му році став інквізитором Тулузи. Помер у своєму ліжку у віці 70 років. Написав 5-томну роботу «Настанови інквізиторам», де описував різні види єретиків, їх особливості, способи ведення допитів та ін.
Ним було проведено понад 600 процесів і 40 чоловіків і жінок були засуджені до смертної кари через спалення на багатті.

Варто відзначити також, що інститут інквізиції не був сильною централізованою структурою за часів Середньовіччя, а мережею діючих досить активно окремих інквізиторів. А для тих, хто потрапляв в їх руки, це не було гіршим варіантом, так як передбачало процес, певні процедурні дії (було чимало інструкцій і настанов для інквізиторів) і це було набагато краще, ніж потрапити в руки раптово збожеволілих сусідів, які тут же вішали на «відьом» усі смерті і події останніх років.
До речі, у нас існує думка про звинувачення красивих жінок в чаклунстві з метою зґвалтування в процесі, але документальні джерела не підтверджують цього. Відьом боялися, так як реально вірили в їх могутність. І цей страх посилювалася майже завжди чутками про нещастя, що сталися згодом з тими, хто брав участь у звинуваченнях або побитті відьом.