Три з половиною ознаки справжнього кохання / CLUB100

Love is... making Molotov cocktails together.

Цього доброго весняного дня, коли яблуні квітнуть, захотілося поміркувати про кохання. Але не про яку-небудь стендалівську тягомотину з флакончиком яду в кулачці, і навіть не про імпульсивне російське стрибання під потяг. Буває ж настільки по-різному, наскільки різні зустрічаються люди. І я зовсім не пропоную вам розглянути сьогодні замість потягу варіант з танком Т-72. Давайте все ж про якісь більш позитивні варіанти.

Наприклад (з хорошого), в Україні є таке повір'я, що коли партнери схожі між собою, немов брат і сестра – то значить, це Доля. Мені чомусь постійно щастило саме на таких "сестер", в цьому плані можна сказати я з багатодітної сім'ї і далеко не такий обездолений, як ото інколи починаєш себе жалкувати на старий місяць.

Навіть коли якось уже дуже давно я привів своє перше кохання, Вероніку, на Різдво до дідуся та бабусі, бабуля потім між нами сказала: "Ви схожі немов рідні брат і сестра! Це твоя Доля!" А я був юний і щиро в це повірив, на якийсь час.

Хоча, дідусь уже тоді був більш стриманий в прогнозах, і якось напідпитку буркнув: "От бл@діна!" (не при мені, при мамі – а та вже мені потім передала, за старовинною жіночою традицією).

Що тут скажеш? Навіть коли друзі вперше бачили мене з Веронікою, також думали це приїхала двоюрідна сестра, й розпускали слюни. А в мене відбувався якийсь переворот парадігми й про самого себе. Вероніка ж така гарна, а якщо кажуть, що ми дуже схожі...То що, і я, виходить, не таке бридке каченя, як сам себе звик вважати? Долею моєю Віра не стала, зате подарувала мені півтора року достоєвщини і нервомотіни, та при цьому... все ж підняла мою самооцінку. Наступного року вона почала працювати фотомоделлю в Києві і ще вище з гордістю нести свої метр сімдесять п'ять. Давно живе в США, крута бейба. А я залишився в наших єбенях, бо патріот і по юності трохи не дружив з головою.

Кохання це – коли ви пара патріотів, або пара прагматичних собак.

Та про що я хочу взагалі сказати – це те, що скільки б життя не обламувало, а старе бабусине повір'я про "схожі немов брат і сестра – значить, Доля" все чомусь не вивітрюється з макітри. Хіба що мімікрувало та зачаїлося під корягою у камуфляжі: тепер мені хотілося б мати "сестру" за характером та поглядами, і на цьому вже й зупинитися. Щось у такій парадигмі є, ви так не гадаєте? Звісно є, я певен, що це ключ до щастя у шлюбі! Але ж і таку "сестру" знайти набагато складніше. Бо отак просто на вулиці по одній довжині ніг дуже важко зрозуміти політичні погляди дівчини або її релігійні вподобання. І потім починаєш спілкуватися, а воно виявляється за ОПЗЖ, матюкається через слово, і щиро вірить, що на городі закопаний Бузина, а в Києві сидить дядько з "хунти".

Тому якось я почав віддавати перевагу спілкуванню через листування, це дає можливість одразу краще взнавати людей "зсередини" і знайомитись не тільки з ними, а й з усіма їхніми тараканами – як з привладними, так і з опозиційними.

Тим більше, в мене є приклади друзів, які навіть одружилися після знайомства через соціальні мережі.
Інша справа, що це вже в кого як краще клеїться. Насправді, з усіма своїми подругами я знайомився в реалі, і тільки в реалі. Через це й на знайомства онлайн мимоволі дивлюся з часом все більш скептично (може, просто нефотогігієнічний, хз).

Кохання це – коли ваші таракани також закохалися.

✍ Богдан Карасьов, 4.05.2022 р.