#рецензія

2038 рік. Головний герой – досить успішний бізнесмен, директор якогось там крутого відділу у крутій грецькій компанії. Але, не дивлячись на заможність, Аріс дуже самотній у свої 48 років.

На День народження друзі дарують йому надпередового робота. Її звуть Еллі, вона гарна, і багато що вміє... Але Аріс не задоволений і брюзжить (посудіть самі: а вам сподобалося б, якби друзі подарували на днюху гумову жінку та принесли безалкогольне пиво?..). Звичайно, Еллі не з гуми і має штучний інтелект, та при цьому підтекст подарунку однозначний.

Фото: скрін із фільму "Неідеальна жінка".

Далі будуть спойлери, тому читати чи ні – вирішуйте самі.

Незабаром з'ясовується, що Аріс просто нестерпний: він примудряється погано ладнати навіть із жінкою-роботом, яка прагне попередити всі його бажання, постійно кричить на неї і часто відсилає від себе подалі. Еллі все терпить покірно, оскільки не має емоцій.

Проте все змінюється, коли, остаточно занудьгувавши від свого сірого життя, Аріс вирішує встановити Еллі нове оновлення від компанії-виробника, що обіцяє додати роботу емоційності.
Це стає поворотною точкою сюжету: першого ж ранку після встановлення оновлення, у відповідь на грубість Аріса, Еллі ображається і закочує йому справжню жіночу істерику.
Коли щось подібне трапляється ще кілька разів, включаючи спроби робота залізти йому в душу з питаннями в дусі "Про що ти думаєш?", Аріс оголошує Еллі, що вона його дістала, і що наступного дня він має намір зробити їй відкат системи до колишнього беземоційного стану.

Відверто кажучи, Аріс справляє враження рідкісного зануди і (що ж там у формулюваннях йорзати!) конкретного мудака. Адже, якби він був іншим за характером, ситуацію можна було б використати набагато цікавішим чином.

Поки в Еллі залишається час, вона перечитує туєву купу романів про кохання, а далі, як справжнісінька жінка, сує ніс у листування Аріса в соцмережах... І, оскільки у неї все-таки штучний інтелект, а не звичайний жіночий мозок, вона встигає дуже швидко прочитати всі його листування за останні 20 років, і достовірно розуміє, чому Аріс залишився самотнім.

Під час розмови, яка має бути останньою перед відкатом її системи, Еллі, прогресуючи в психології семимильними кроками, "розколює" Аріса, підводячи того до сповіді всього життя, і навіть підсунувши йому шоколадку – саме тієї марки... що навіює йому безліч яскравих і болючих спогадів про колишню кохану, з якою в нього зрештою не склалося.

Фото: скрін із фільму "Неідеальна жінка".

Далі більшу частину фільму складають спогади Аріса... Це зворушливо, але не дуже цікаво: Аріс і в молодості був досить конкретний (хоч і дуже симпатичний) мудак, а його улюблена – по суті зовсім звичайна симпатична дівчина, яка просто хотіла нормального сімейного щастя, але він роками використовував її, і не дав їй цього, навіть за 8 років стосунків (вони так і не побралися). Зрештою, вона зірвалася та пішла від нього. Ось і вся історія, а у фільмі це, на жаль, займає 75% часу (концептуально цікавіша Еллі буде тільки на початку і в кінці стрічки). Й це, на мою особисту думку, робить потенційно хітовий фільм просто посереднім. І все ж кінцівка (знову з Еллі) цікава та зворушлива.

Коли Аріс закінчує свою розповідь, він роздавлений, розмазаний, і визнає, що проїбав усе своє життя... і що людське життя насправді набагато коротше, ніж здавалося в юності ... І тут Еллі каже йому, що ще не все втрачено (!).
"Як по-твоєму ... хто прислав тобі цю шоколадку?.." – запитує робот, у відповідь на німе питання Аріса

Аріс в шоці, а Еллі визнає, що перечитала чернетки на його і-мейлі: сотню з чимось листів, які він протягом років 10-ти писав своїй колишній дівчині – з вибаченнями, але жодного так і не наважився відправити...Так ось, вона, Еллі, хоче для нього щастя, тому відібрала найкращий лист і відправила... А улюблена Аріса у відповідь надіслала йому шоколадку – з якою вони раніше завжди мирилися.... Промовиста відповідь!... І явний сигнал!...
Почувши це, Аріс порваний на молекули пуху... В навантаження, Еллі остаточно вразила його турботою і справжнім попередженням його справжніх бажань, несподівано ще й простягнувши заздалегідь замовлений нею квиток до Афін (де живе його кохана).

У підсумку, Аріс летить в Афіни і знаходить (все напівсивий) свою також уже напівсиву кохану. Цей момент доведе багатьох жінок до сліз... тут, як і "гірке щастя", зчитується також і розплата за їх взаємну дурість в молодості. А наостанок втішення в дусі: "Ну, хоч доживати будемо разом"...

Мої особисті висновки по фільму

Не дивлячись на такий термоядерний вибух історії, яка, здавалося, давно померла, і над якою залишалася лише скорбота до смерті, і раптом все вирішилося світлим чином... Зміна особистої парадигми у головного героя навряд чи відбувається. Наприкінці фільму, Аріс все-таки знову доводить, що він справжній мудак і мандалай – він все-таки відкочує систему Еллі (яка по суті витягла його за волосся з болота 10-річної депресії).

З приводу цього у мене взагалі виникло величезне #янезрозумів: навіщо ж робити дефрагментацію настільки розумному роботу, який 100% довів свою корисність (і може ще 2000 разів статися у нагоді)? Чому не залишити Еллі жити в сім'ї, хоч у статусі "доньки", наприклад? Природно, відкотивши систему, він залишить її, але це буде не та Еллі, яка йому допомогла – у кращому разі, це буде покоївка, здатна пилососити, подавати каву та приймати дзвінки, але не вище за цей рівень...

Легко зрозуміти і уявити, що якщо штучний інтелект менш ніж за тиждень настільки спрогресував і довів свою відданість, наскільки корисніший він зможе бути в майбутньому... Подумавши так, треба її берегти, як ангела охоронця... але, очевидно, що персонаж по імені Аріс не думає глибоко. У цьому слабка сторона фільму: ні головний герой, ні головна героїня особливо не цікаві, як особистості, вони звичайні люди...а Еллі, яка дуже інтригує, приділено занадто мало часу. Банальна історія кохання Аріса нічим не виділяється серед сотен мільйонів таких самих, а його зрада-зтирання Еллі в самому кінці фільму викликає непорозуміння та навіть огиду. Очевидно, такому типажу, як Аріс, не потрібна поряд розумна жінка – ні реальна, ні штучна: йому комфортно з посередньою.

✍ Богдан Карасьов.