STEEMIT EXLIBRIS COMPETITION: Season 2. Моя кімнатна бібліотека

Спочатку я хотів назвати свій пост "Книги, які я не читав". 😄 Але я подумав, що це занадто провокативно і трохи клікбейтно, я ж не якась там жовта преса. Я вірю, що ви все одно прочитаєте мій пост 😉.

Насправді я не читав лише паперових книжок, зображених на першому фото. Це той випадок, коли я спочатку прочитав книжку в електронному варіанті, безкоштовно (тобто скачану з піратської бібліотеки, flibusta, привіт 😄), а коли книжка сподобалась, вирішив її купити. Зате з ними могла ознайомитися моя мати, яка і привила мені любов до читання.

Ця "бібліотека" неповна, я спеціально зняв Толкіна, щоб ви змогли побачити книжки, які знаходяться за ним. Ось звичайний вигляд цієї полички з книжками:

Ці книжки - це менша частина моєї бібліотеки, більшість стоїть в старому комоді на новобудові через брак місця (ого як я завернув 😆), я розповідав про це детальніше у першому сезоні (звучить гордо, наче це якийсь "Голос країни", хоча наш книжковий конкурс - це набагато краще! 😊).

Схоже, що в другому сезоні ознакою хорошого тону є розповісти про свою улюблену книгу (хоча це начебто не обов'язково), то ж я оберу книгу (чи радше всі книги Професора) "Володар Перснів", яка стала родоначальником жару епічного фентезі. Саме епічного, а не героїчного, бо в жанрі епічного фентезі піонером був Роберт Говард, який створив Конана-варвара.

Я, можливо, висловлю єретичну для прихильників Толкіна думку (а може і ні), але, я гадаю, він не був майстром створення характерів персонажів, їхніх переконливих мотивацій, але професор був Деміургом з великої літери, саме його чарівний та ретельно прописаний світ причарував мене, такий схожий на наш і водночас разюче відмінний від нього. Ретельно прописана історія, декілька створених мов (Толкін в першу чергу був лінгвістом) з повноцінною граматикою та правилами словотворення, епічні битви за участю божественних сил - оце справді вражає.

Ну, власне найбільше епіку відбувається не у трилогії "Володар Персні", яка зачіпає лише декілька років (з додатками це трохи більше), а насиченому подіями "Сильмарилліоні", який охоплює загалом десь десять тисяч років. І це все з конкретними датами. Куди там реальній людській історії!

Хочу окремо зазначити, що всі книжки Толкіна є читав лише "на папері" 😊.

Також ви можете в мене побачити ще одну фентезі-епопею поляка Анджея Сапковського - "Відьмак", яка зараз на слуху через серіал на Netflix, хоча я хочу сказати, що я читав ці книги (в електронному варіанті) набагато раніше, навіть до того, як CD Projekt Red створили свою знамениту серію ігор про мисливця на монстрів Геральта із Рівії.

Хочу зазначити, що пан Сапковський розпочинав з того, що деконструював жанр епічного фентезі, вивернувши всі жанрові кліше на виворіт і присмачивши все це відбірною лайкою та сексом задовго до "Гри престолів". Деконструювання штампів особливо помітне у перших двох томах циклу, які складаються з окремих оповідань. Проте в наступних книгах історія починає жити своїм життя, творячи своє самобутнє і не менш епічне, ніж у Толкіна, полотно.

А "Гаррі Поттера" (як я вже згадував раніше), мені все ж довелося прочитати, тримаючи в руках паперові книги (щоправда цей почесний обов'язок я розділив з дружиною), і до того ж прекрасно ілюстровані. Це відбувалося, коли я читав історію про хлопчика-чарівника своїй донечці. Найцікавіше те, що ілюстрованих томів вийшло лише чотири і ми вже прочитали всі. Проте Даринка навідріз відмовляється читати продовження пригод Гаррі з неілюстрованої книжки, хоча їй цікава сама історія, а не лише картинки. П'ятий том обіцяли видати цього року, то ж я гадаю, що ми почекаємо. А потім, можливо, Даринка погодиться і на читання "звичайних" книжок.

Єдиними нефантастичними книжками (хоча, люди, які читають лише класику, можуть і обізвати ці пригодницько-авантюрні з мистецьким вплетінням реальних історичних таємниць фантастикою 😄) є книги Дена Брауна, хоча мене реально зачепили лише перших дві "Ангели та демони" та "Код да Вінчі", а потім дещо одноманітна манера Брауна будувати сюжет починає втомлювати і ти вже знаєш, хто прихований злодюга наперед. Хоча фінал "Інферно" мене дещо здивував. Хоча, знову ж таки, у п'ятій книзі цього наче й не було (її прочитав лише в електронному варіанті, руки не дійшли купити "у папері"). Це, до речі, ще один мінус для мене, головний герой не розвивається від книжки до книжки, він щоразу знову і знову долає власні комплекси і бореться з одними й тими самими внутрішніми демонами. Кожна книжка - це окрема історія, абсолютно не пов'язана з іншими, і всі події наче відбуваються в паралельних реальностях. Бо як ще пояснити те, що глобальні події, які відбуваються практично в кожній книжці, зовсім не впливають на світ, де живе професор Ленґдон, головний персонаж усіх книг.

Отак коротко я розповів про свою кімнатну бібліотеку 😆. Сподіваюся, що вас не втомило це)). І дякую, що дочитали до кінця!

---

📘 Пост написано для конкурсу STEEMIT EXLIBRIS COMPETITION. Season 2 , який проводить @filinpaul.

---

Я хочу висловити подяку @steemitblog, @steemcurator01, @steemcurator02, @steemingcurators і @steemcurator06 за їхню підтримку.