CONTEST "Favorite game of my childhood"#2. Wolves

Що ж, я не буду відкладати в довгу шухляду запрошення від @strecoza прийняти участь в конкурсі, який вона проводить, "Улюблена гра мого дитинства" (правила тут) і спробую написати про свою улюблену гру.

То ж якщо вибирати ігри з мого дитинства, то це, звісно, не може бути комп'ютерна гра, бо в мене жодного комп'ютера тоді не було, він з'явився в мене лише тоді, коли я навчався на другому курсі політеху. То ж це обов'язково має бути якась із наших вуличних ігор. Але ж яку обрати, ми грали в безліч ігор - хованки, лови, козаки-розбійники, "Киць, киць, яка сметана", загадки, запитання та купу інших ігор, які одразу й не згадаєш.

Але я, безумовно, мушу розповісти вам, друзі, про гру, яку я вигадав сам і аналогів якої не зустрічав, коли був дитиною, хоча, звісно, я досліджень на цю тему не проводив, то ж, можливо, я винайшов велосипед 😆.

Ця гра називалась "Вовкулаки" і по своїй суті це були модифіковані лови, тільки я ще тоді, не знаючи алгебри, застосував на практиці геометричну прогресію)). То ж правила прості: спочатку був лише один "вовкулака", він бігав за ватагою дітей і ловив, кого міг. І кусав (не насправді, хоча траплялися кадри, які могли скусити і по-справжньому). Вкушений, як і вимагає канон фентезі (я з дитинства полюбляв читати цей жанр), також ставав "вовкулакою". Тоді вже двоє ловців бігали за іншими гравцями, число яких з того моменту швидко скорочувалося. Гра тривала доти, доки на "вовкулаку" не перетворювався останній гравець.

Сам я не був великим прихильником вигаданої мною гри (я любив її навіть більше за звичайні лови, просто я бігати не дуже любив, бо був повненьким 😄), але мій друг її обожнював. Особливо він любив, коли він єдиний лишався "людиною" і йому доводилося втікати від зграї вовкулак. О-о, тоді він проявляв чудеса винахідливості, демонструючи свої приховані дитячі таланти. Часто так бувала, що погоня за моїм другом - це була найтриваліша частина гри)))

Хочу ще додати, що грали ми в цю гру переважно на незакінченій будові і дуже часто було так, що ми бігали по вузенькій стіні і з одного боку внизу були бетонні плити, а з іншої - на землі лежало всіляке будівельне сміття, уламки бетону, шматки цегли, тобто падіння вниз нічого доброго нам не віщувало. Але хто з нас про це думав. А якось по гребені даху на своїй п'ятій точці пересувався, обхопивши гребінь даху ногами, так піді мною черепиця тріснула (дах був зі справжньої, глиняної черепиці), так я ледь в штани не наклав 😆. Шматки черепиці розповзлися в різні сторони даху і впали вниз. Дуже довго ще там залишалося пусте місце.

Ось така моя розповідь про гру "Вовкулаки" 😊

---

джерело зображення