The Diary Game : 31/07/2021 : Mom Got Mad, Or My Tattoo

Привіт усім. Ось пишу, і серце не на місці. Хто б подумав, що моє нове татуювання викличе у мами істерику зі слізьми😑

Коротше, на сеанс я пішла вчора на 15:30. Ескіз підбирали з Антоніною, моєю знайомою, яка недавно стала тату-майстринею. Але у Тоні почався жахливий тунельний синдром (болить і німіє зап'ястя руки), тому втілювати ескіз мав її чоловік, Нікіта. Я не мала нічого проти — в Нікіти на років 5 більше досвіду, ніж у Тоні.

Я не хочу писати, як обирала малюнок, оскільки там закладено мінімум 4 дуже інтимних смисли. Але тату не від балди, я "виношувала" її роками.

Ми з Тоньою говорили про розмір в приблизно 10 см (висотою). Але коли я прийшла у студію, Нікіта сказав, що такий розмір невдалий під обраний ескіз, і за кілька років тату розпливеться у пляму. Він роздрукував на принтері розміри в 25 см висотою і в 22 см — показав обидва. Блін, я трохи була в шоці, сказала, що не готова морально до таких розмірів. Тим паче, я обрала для наколки болюче місце: збоку під лівою рукою, там і на ребра заходило (одне з найчутливіших місць).

Коротше, я сказала: нє-нє-нє, Нікіт, це завелика. Смисл моєї тату — вона має бути тільки для мене, як таємне нагадування, лейтмотив мого життя (десь половину якого вже прожито, якщо відштовхуватись від середньої довготи життя в моїй родині). Татуху не буде видно з-під одягу (окрім як на пляжі), навіть у майці чи сукні. Це тупо для мене, а не для краси чи трендовості.

Нікіта послухав, і роздрукуав останній варіант: 19 см. І сказав, що менше набивати просто не буде, бо за 2 роки я почну скаржитись, що все поплило.

Я кажу, Нікіт, ну чекай, в мене і бабла із собою немає стільки. А він: розмір на бабло не впливає, заплатиш так, як з Тоньою домовилась. А з Тоньою я і не домовилась толком, бо вона занадто класна людина, як для цього світу: каже, 1000 грн. Я така: Тонь, ти гониш, мінімум $100. А вона: ні, з тебе 1000 грн, і колись там книжка з автографом. Ну капєц!

Але я вирішила, що дам 2500 грн по любому, на розвиток їхньої студії. Маю на увазі, це за маленьку тату я так думала. Але раз мова вже пішла за велику...

Але, тю, подумала, то докину їм на картку потім, най буде 19 см, чого паритись.

Одразу налаштувались, що сеанси буде 2: бо місце таке, болюче. Та й розмір малюнка в нас несподівано "виріс".

Нікіта врубав аудіокнижку про передумови і причини холокосту (щоб можна було на чомусь сконцентруватись аудіально), і ми почали.

Закінчуємо контур

Що ж, я виявилася клієнткою з досить високим порогом болю: контур перенесла майже на одному диханні, не дьоргалась, не нила😃

Я на сеансі, Нікіта міняє колір

Потім ми зробили перерву, Нікіта замовив піцу перекусити, і сказав, що раз я така феноменально витривала, то ще й зафарбуємо сьогодні.

Але зафарбовувати вже було більш боляче. Я навіть взяла в руки пляшечку із санітайзером, щоб стискати її, як антистрес.

Місцями біль був реально сильний, і віддавав у різні частини руки. Ну, але не такий нестерпний, щоб аж прямо дьоргатись чи видавати якісь звуки. Іноді я впивалася нігтями собі у руку, і так ніби теж допомагало.

Коротше, я витримала, а Нікіта був у шоці😁

Усе, що у мене було в гаманці — 3000 грн — я майже насильно засунула йому у кишеню. Бо це той ще партизан: ні, 1000 і все, бо ви так з Тоньою домовились. Хоча, такі татухи коштують десь 6000 грн, якщо по-чесному.

Коротше, підходжу до найцікавішої частини. Я вислала фото готової тату тільки двом найкращим подругам і мамі Ірі. І тут дзвінок:
— Ти шо за хуйню, блядь, зробила?! [крик крізь сльози]
— Хуйню? "Дякую", що так обзиваєш мій свідомий вибір...
— Це не вибір, це хуйня, як так можна, для чого?!!
— Ір, чекай, мені 34 роки, я не нирку продала, не ногу відрізала, це просто тату, ідею якої я виношукала 4 роки.
— Та хоч роги вчепи! [Всхлипує] Мені вже паралельно!
— Я не розумію, чого така агресивна реакція?
— І не зрозумієш!!! Так знущатись над тілом...
— Так над моїм же [сміюсь], не над чиїмось. Я вже занадто доросла, щоб ми отак от говорили, нє? Ало? Ало, тобі чути? Блін, вибило чи що? Ало?
— Не вибило, не вибило!
— То чого мовчиш?

І далі тупо мовчання, друзі. Мені довелося сказати, що ок, тоді поговоримо завтра, раз говорити сьогодні немає про що. І, почекавши ще секунд 10 у тиші, довелося покласти слухавку.

Грішка каже, що це типова маніпуляція з її боку, психологічний тероризм. Але нащо його застосовувати, коли діло зроблено? Розумію, якби я заявила їй, що тільки збираюся набивати тату. Тоді вона б своїм терором за допомогою мовчання ще могла щось змінити у моєму рішенні. Але тепер що? Просто зіпсувати собі і мені настрій, нагадити в душу? Але навіщо?

Моя мама ще та терористка, але зі мною це не проявлялось — тільки з батьком і покійною бабусею. А ні, і зі мною було, тільки в дитинстві: за те, що я з'їла за день сама пачку цукерок, вона не розмовляла зі мною тиждень! Це ненормально, я знаю. Але перевиховати її не зможу...

При чому, в мене вже є одна тату (технічно, навіть дві, бо кавер на стару), є пірсинг у пупі і носі (ніс сама пробивала), є по 3 дірки на кожному вусі (4 з них сама пробивала). І ніколи вона так не реагувала на мої експерименти. А це як із ланцюга зірвалась... Дивина.

Якщо маєте пораду, як розмовляти із такою морально нестабільною рідною людиною, напишіть. Бо мені сьогодні ввечері хочеться їй подзвонити, а сказати не знаю що🤷🏼‍♀️