The Diary Game : 18.07.2021 : I f*ucking did it!

Хто пам'ятає мою грудневу істерику щодо збірки поезій і конкурсу, який ніяк не могла виграти роками? Знаю, що ніхто, тому нагадаю😃👉 цей пост.

Я вперше подалась на літературний конкурс видавництва "Смолоскип" у 2005 році (мені 18 тоді було). Про конкурс дізналася по радіо. Нічого не виграла зі своїми шкільними віршами, звісно. Але мрія про смолоскипівську Премію засіла в мені.

З 2005 по 2013 рр. я не писала поезію. Не моглося, не хотілося. А потім — бам! Мене як прорвало... Були періоди, що по два вірші щодня.

Коротше, станом на грудень 2014 р. у мене назбиралось дофіга віршів. І я відправила їх на "Смолоскип". І у 2015 році та добірка взяла ІV премію. Нормально так, ніби. Треба було податися з тією самою добіркою ще раз, на 2016 рік (тільки удосконалити її). Але я була тоді "малою і дурною": образилася на журі, і вирішила, що пішов той "Смолоскип" у дупу. І видала ту грьобану збірку власним коштом і власними силами.

Мрія про Смолоскип більше не мала сенсу: всі вірші, які я вважала достойними, ввійшли в дебютку "Воблер", а на написання нової збірки не було часу (мені ж було 29, а на Смолоскип можна було подаватись тільки до 30-ти).

І весь 2017 рік та половина 2018-го пройшли тихо-мирно: я ненапряжно писала вірші, коли хотілось, ні за якими поетичними преміями не гналась.

Але! У другій половині 2018-го я побачила оголошення, що віковий ценз на смолоскипівському конкурсі змінено! І тепер це 35 років, а не 30. Ну єдрід-мадрід... У мене знову почалася обсесія. І я давай дотягувати кількість нових віршів до 50-ти, щоб податися на конкурс.

У грудні 2018 року я подала на конкурс збірку під назвою "Веpлocипед" — збірку верлібрів. Вільні вірші, без рими, якраз тоді були дуже затребуваними, і писалися на ура. Римована поезія трохи відійшла.

Весною 2019-го я не могла дочекатися результатів, мене тіпало, мною кидало. І ось оголошують час і місце нагородження лауреатів. Я біжу туди, сідаю на останній ряд. Млію, ледь не втрачаю свідомість. І представник журі виносить вердикт: у мене проста відзнака журі. Не премія, не лауреатство. А тільки відзнака журі.

Я засмутилась, стресувала, всплакнула навіть. Але вирішила не робити так, як минулого разу: це ображатись на журі і не видавати збірку за власні гроші. А удосконалити її і податись на конкурс ще раз.

Крім того, була платна опція замовити детальну рецензію на збірку від одного з членів журі — це мало б допомогти виправити недоліки. І я замовила.

Аж до грудня 2019 я старанно працювала над збіркою: удосконалювала, усувала всі недоліки, вказані в рецензії. А коли послала збірку на конкурс, Смолоскип вивалив пост у соцмережах: у нас заміна члена журі. Твою ж дивізію! Заміна саме того члена журі, який і писав рецензію на мою збірку!!! Під смаки якого я все і виправила фактично...

Оголошення лауреатів того конкурсу припало на червень 2020, онлайн. Ви вже й самі зрозуміли, як я почувалася: вклякла біля того монітора і, мабуть, сивіла на очах (під фарбою для волосся).

Зачитують: ІІІ премія... Ну не сука?! Мені треба була ІІ або І. Вони по суті рівноціні. А тут ІІІ! Мені знесло башку від люті, пам'ятаю. Я просто як цунамі була: лютувала і кидалася на людей. А через кілька днів почалася депресія: затяжна і всепоглинаюча. Я вже не хотіла нічого: ні творити, ні писати. Займалась кілька разів із психотерапевтом: мені порадили покинути цю справу (гонитву за премією). Але я покинула психотерапевта натомість, бо дурнішої поради впевтому Овну було годі й дати. Я НІКОЛИ НЕ ВІДСТУПАЮ ВІД ТОГО, ЧОГО СПРАВДІ ХОЧУ.

Тож якось помалу, як той термінатор, до осені я таки зібралася докупи. Зібрала всю свою волю в кулак і замовила ще одну рецензію: тільки цього разу я не знала, хто із трійки журі її написав, на жаль.

Наприкінці осені і на початку грудня 2020 мені ще навіть вдалося написати з десяток свіжих верлібрів, щоб додати в збірку.

І ось, власне, той пост, з якого я почала, — про мій моральний стан під час п'ятої спроби сформувати збірку для смолоскипівського конкурсу.

Я сформувала. Вилизала. Виплекала. Відправила. І пообіцяла собі, що це востаннє. Що якщо не вийде, я просто відмовлюсь від видання збірки вза-га-лі. Опублікую всі ті верлібри у фейсбуці, і на тому порину з головою лише в літературу для дітей. Ось так.

А сьогодні, 18 липня, о 18 год. почалася онлайн-церемонія нагородження лауретів конкурсу 2021...

16 років. Шістнадцять, курва. Це стільки часу пройшло від першої спроби взяти премію. І аж до її отримання. Премію ІІ ступеня. Завоювання. Вибивання. Вигризання. Пиздець, в мене дикий спектр почуттів всередині.

Тепер грьобана збірка таки вийде друком. Тепер таки вийде.