Spice Girls і дитяча травма

Я подивилась фільм «Мої думки тихі» в п’ятницю ввечері, а в неділю ввечері спіймала себе на тому, що вже 2 доби наспівую Viva Forever. Від початку і до кінця, весь текст пісні напам’ять. Оппа. Фільм в мені пробудив ще й дещо інтимне, дитяче, як виявилось. Тож сьогодні захотілось про це написати.

⚡1996 рік, я в третьому класі. В нас 4 канали. Наймузичніший з них – ICTV, там хоч зрідка показують якісь хіт-паради. І якось я бачу на екрані гурт із 5-ти красівих-прекрасних-нєймовєрних фєй-принцес-королев-мілашок. Вони ніби з паралельного світу: ідеальна зовнішність (ну, крім Мелані Бі, вибачте мій тодішній дитячий расизм), яскраві шмотки, приголомшливі-сексі-суперстар і т. д. Я запала, пропала, провалилась. Кліп (уже не пам’ятаю який, але скоріше за все Wannabe) скінчився, і що?! Я запам’ятала тільки назву гурту: Spice Girls… Поділилась із найближчою подругою. І, о чудо, вона сказала, що теж від них в захваті! Ага, і що далі? А нічого. Ми почали як дебілки сидіти залуплені в те ICTV, чекати, щоб знову їх побачити. Із періодичністю, мабуть, раз на місяць це вдавалось. Чого не купили касету, спитаєте? А не було на чому її слухати. Від слова зовсім.

⚡1997 рік, четвертий клас: Spice Girls активно з’являються в глянцевих журналах. Але журнали неймовірно дорогі, мені ніхто їх не купить. Побачила статті про свій улюблений гурт якось у журналах в Люди, моєї тітки («Натали», Marie Clair тощо), в неї вдома глянцю купа була. Люда віддає мені всі стоси, бачучи, напевно, що в мене від захвату квадратні очі. Сиджу і вирізаю всі-всі статті, всі згадки про Spice Girls, заліплюю свої вирізки у прозорий скотч (так вони не порвуться, фарба не зітреться).
Всі шкільні зошити і щоденник у мене тепер зі Spice Girls. Моя улюблениця – руда (рижа, точніше) Джері👩‍🦰 На другому місці – Емма Бантон (біленька)👱‍♀️

⚡1998 рік, з’являється відносно недорогий журнал Cool. Перед покупкою перевіряю кожну сторінку: Spice Girls нема – не купую, є – купую. І тут: БАМ! Журнал пише, що Джері Холлівелл бореться з раком грудей. Я проплакала пів ночі. А потім ще багато-багато нічних годин. Молилась за неї, всі діла. А тоді ще раз БАМ! Джері Холлівелл покидає гурт!.. Сучка, ненавиджу її, якого біса?! За що вона так зі мною, вона ж моя улюблена «перчинка»! Ми з подругою не можемо говорити більше ні про що, тільки про це прокляття. Основна тема наших розмов: «З ким зі Spice Girls би ти обрала зустрітись в реальному житті», «А ти бачила вчора кліп по тєлєку о такій-то годині?» (хоча, ні, таких розмов не могло бути, бо тільки-но одна з нас бачила Spice Girls на екрані, як вмить телефонувала іншій, і ми залипали вдвох).
Десь в той же час мені купують сякий-такий плеєр, урааа! Він тормозить, зажовує плівку, але нічого. Касету дарує подруга невдовзі на день народження: живем! Слухаю як навіжена. Записую слова пісень на папір як чую: «лав із блайнд, езфоресті ай кен сі, діпамбінін лав, воч ту мі». Новини в пресі радують: Джері ніби вилікувалась!

⚡1999 рік, купую касету і Джері Холлівелл, слухаю тепер її окремо, Spice Girls окремо. У розпалі – колекціонування наклейок із жуйок Spice Girls. В рекордні строки збираю всю колекцію. Продовжую вирізати всі статті про гурт з газет і журналів. Коли на базарі бачу що-небудь зі Spice Girls (лінійки, олівці, блокноти, плакати), купую негайно (за кишенькові або розкручую бабусю).

⚡2000 рік, подруга переїхала жити в інше місто. Я тепер дружу з Гальою, і миттєво підсаджую її на свою тєму: ми тепер разом збираємо всі погремушки із зображенням гурту. Галя часто їздить за кордон з батьками, і ось привозить звідти… відеокасету з кліпами Spice Girls!!! Це вершина насолоди, вершина вершин – подивитись нарешті ще якісь кліпи своїх кумирок, окрім тих, що по ТБ (а по тєлєку їх реально на одній руці перелічити можна). Десь в той же час по 1+1 показують фільм «Світ Spice Girls» – вау, really?! Я проживаю ці миті просто в екстазі! А потім мені ще й купують на базарі футболку зі Spice Girls!!! Каєф, я на сьомому небі.

⚡2001 рік, ми вже розуміємо англійську настільки, що шаримо процентів 60% текстів (спасіба, Алла Станіславівна, наша «англічанка»!). У нас вже є більш-менш всі пісні на касетах (щось куплено, щось позичено і перезаписано).
Якось я прийшла в бібліотеку взяти книжку (з тих, що на літо по зарубіжці задали), а там стенд з журналами про музику (вперше такі побачила, у продажу не було). Гортаю – а там Spice Girls! Ех, яка ж то була спецоперація – непомітно вирвати сторінку і покласти журнал на місце!..
Однокласниці навколо мліють від Backstreet Boys, Брітні Спірс, а я тупо моногамна: тільки Spice Girls і все! І чути про іншу музику не хочу.

А потім вони розпались. Я страшно злилась, ненавиділа їх лютою ненавистю (підлі негідниці! Я ж хотіла вирости і потрапити на їхній концерт!!!) Цей фактор + нескінченний булінг в школі поступово формують нові смаки: ми почали слухати репчик: пісні знедолених. Відтоді Spice Girls більше мене не цікавили. Ніколи. І навіть їхній reunion не став для мене подією. Здається, я стала навмисно ігнорувати все, що пов'язано з цим гуртом. Мстила.

Але, знаєте, відтоді я більше ні від кого так сильно не фанатіла, як від цих, по суті не дуже вже і талановитих, чік. Ні від кого.

Я не знаю, що воно таке було у фільмі, але вчора ввечері я почала передивлятись всі кліпи Spice Girls, що знайшла на ютюбі: вирішила потішити свою внутрішню дитину. Дивилась і тупо підспівувала. 90% пісень, виявляється, я знаю повністю. Як колись завчила, так і знаю: «ґері ран, ґері ран» (хоча тепер точно чую, що там «get it on, get it on».

Мабуть, я їх оце тільки вчора й пробачила. За те, що вони посміли розпастися до того, як я виросту і зможу приїхати на концерт. За те, що стали причиною моїх сліз в подушку. За те, що не знали про моє існування. Відпустила всю накопичену дитячу образу й агресію.

Кінець.