Це так... Прапори всюди, не сховатися від них... Але, коли йдеться про здоров'я дитини, заради цього підеш на все...
.. А скільки людей залишилося в місті - старих і молодих з хворими батьками, які не мають можливості подорожувати світом... У моєї подруги паралізований чоловік, у директора моєї школи - паралізована мама... Поїхати самим? Кинути безпорадних? У кожного з нас склалося так, як склалося... Чужу біду - руками розведу - як кажуть... Моя однокласниця повернулася з Польщі з 96-річною мамою, вона сказала, що хоче померти на батьківщині, щоб поховали поряд з чоловіком... Онуки її залишилися з батьками в Польщі, а подруга змушена виконати останнє прохання мами і жити під прапором тих, хто їх бомбив, коли вони тікали... Не бажаю нікому того, що пережили маріупольці... Найбільші черги в лікарнях міста до психіатрів психологам ... А фото, де онука на коні - прибрала ... там вдалині прапори, які я не помітила ... Вибачте мою неуважність ... Мені теж боляче, що так ... Але змінити символіку ворогів не в моїх силах ... Все це фантики, головне, що в душах людей, кожен відповість за себе... Бог нам усім - Суддя...