Коли для душ немає відстаней

Всім привіт!

Я днів не спостерігаю, не тому, що така щаслива, а тому що ось така я, якою була - такою і залишилася... З дитинства у мене до всіх цифр - байдужість... І гроші не вмію і не люблю рахувати. Коли мені, як завучу, треба було здавати табель у бухгалтерію - це були для мене "чорні дні"... Ось і сьогодні після занять із дитиною зайшла до чату родового дерева і ахнула. Там уже всі вітають сина мого брата Валика з днем ​​народження.

Зазвичай брат завжди попереду всіх на лихому коні, а цього разу всі вітають, а брат вичікувально мовчить. Не витримав наш керівник чату та написав ось так:

Щось Наш Олександр Зоря сьогодні з ранку наводить тінь на тин своїми замітками Про те, як цікаво всім нам знати, що 33% населення Землі - це християни. Але при цьому він замовчує головне! 33 роки сьогодні виповнилося його синові Валентину, віку Христа! З чим хочеться привітати! Бажаємо Валентину миру, добра, щастя та кохання! Усіх благ сімейству Зоря та за нашою гарною традицією – фото винуватця урочистості у студію!

()

Дорогого племінника (хрещеника) Валика з днюхою! Он, яким він став красенем у віці Христа)) Здоров'я йому, його сім'ї, його батькам! Здоби всіх мрій і залишатися завжди таким же світлим, добрим, життєрадісним! Щастя земного та неземного! ❤️ 🙋🌹🌹🌹

Я зателефонувала Валику на його телефон і щось у мене одразу списалися всі гроші...)) За своєю доброю традицією поцілувала його 99 разів у душу і сотий (контрольний поцілунок) - ❤️ Я так любила жартувати, коли вела радіопередачі на інтернет -Радіо.

Потім розмовляла з братом, вітали з народженням сина, ми з ним любили спілкуватися з самого дитинства, я старша за нього на три роки, але була при ньому з трьох років, як няня. Ми обоє любили читати і обидва намагалися говорити в риму... На цьому фото мені три роки, а братик ще грудний...

Цього року у серпні місяці братові виповниться 65 років. Він зараз із дружиною та дітьми живе у Дніпрі, хоч у нього в Маріуполі вціліли і будинок, і дача... Він на дачі вирощував різні сорти винограду, троянди всіх забарвлень, був чудовим господарем. А сьогодні йому дали притулок у Дніпрі друзі дитинства... Теж ось так повернулося життя: була дача біля моря, чудова квартира, а зараз... Доля тисяч інших біженців...

А це ми в Маріуполі до війни...

Ви зрозуміли, що це той рідний брат, який зараз пише спогади- хроніку війни в Маріуполі. Я вже почала виставляти перші дні подій, але сьогодні він написав мені:

Оленька, привіт! Все дуже добре і чудово. Все сталося так, як мало статися. Але я хочу нагадати нашу домовленість: я тобі надсилаю спогади по днях, а ти читаєш, робиш висновки і надсилаєш мені зауваження і поради, завдяки яким я роблю, якщо потрібно, виправлення. І вже виправлений варіант, але не остаточний, ти виставляєш в інтернеті. Але сталося, як мало статися. PS: я хотів порадитись як краще використовувати чотиривірші - або в якості епіграфа, або в якості підсумку. Зараз, ще не остаточно, вирішив робити і так, і так. Вже вніс виправлення, майже, в усі дні. Десь редагую речення, а десь коригую вірші. Як на мене, то зараз текст набуває остаточного чернового варіанту, а кінцевого варіанту набуде по закінченні спогаду про останній день нашої хроніки і художнього поєднання по днях. Сьогодні у нас є спогади (не остаточні) за перші 20 днів. Я тобі їх надсилатиму спочатку (з першого дня), а ти, будь ласка, вирішуй: як, коли, де і які спогади виносити на огляд читачів. На жаль, вимикається світло, і бракує часу повноцінно працювати над текстом. Ще раз дякую. Незабаром почну надсилати...

Тож завтра зустрічайте наступні дні спогадів про події у Маріуполі. Дякую всім друзям, які всупереч погоді та метушні суєт знаходять хвилинки, щоб доторкнутися до таємного, яке стає явним у спогадах очевидців... Будьте щасливі всі і здорові.

Ольга Зоря