Документальні записи про війну у Маріуполі
Всім привіт!
Сьогодні маю день спогадів про ті дні, які хотілося забути.
Сусідка мого брата виділила мені листочки зошита , на яких я писала вірші під час вибухів. Вона їх переписувала на свої листочки на згадку про пережиті разом дні у Маріуполі. А сама в блокноті днями писала, коли відключили світло, коли зник зв'язок, коли зникло тепло, вода, газ.
Це документи з місць бойових дій із констаїацією фактів: що доводилося їсти, що пити у холодних квартирах із розбитими вікнами та балконами.
Той лютий і початок березня були холодними, морозними, гудів вітер.
Дощу ми раділи, це була можливість зібрати дощову воду, щоб робити чай. Спочатку ми її кип'ятили, а коли не було газу – просто пропускали через марлю.
Цілих будинків з кожним днем ставало все менше і менше.
Валентина – сусідка брата зараз у Німеччині у дочки. Вона переслала нам листи зі свого щоденника, брат збирається обробити матеріали, освіжити свої спогади, (тож ми всі жили в одному будинку), щоб видати книгу...
Щоденникові записи під час вибухів - почерк зрозумілий, хоча враження, наче літери перелякані.
Між щоденниковими записами я покажу кілька віршів, написаних у ті дні.
У записах є про те, як ми гріли воду на лампадках, як вибуховою хвилею поранило мого брата, як поранило племінників, як ми їх самі лікували – без ліків. Хоча в невістки брата була сумка - "тривожна валізка" з ліками для внучки, але все ж таки тих, що були нам потрібні, взяти було ніде. Зв'язку не було, лікаря додому не викличеш... Багато хто вмирав через те, що їм не встигли надати вчасну допомогу...
10 марта
Из цикла Священное безумие
Утро весеннее - это
Не поцелуи в ушки..
Бешеный гул ракетный,
Выстрел по сну из пушки.
Смерч детворе известен,
Это не змей бумажный.
Вместо стихов и песен
Свист над землёй протяжный.
Мины летят - не птицы...
Срочно спасаться надо.
Где же с детьми укрыться,
Слыша шуршанье града?
Знаю, нельзя бояться,
Сердце в кулак сжимая.
Я выдыхаю: братцы -
Дети весны и мая...
Что ж вы, юнцы и деды
Подняли столько пыли?
Ради какой победы
Город в труху разбили...?
По глотку пытаюсь выпить грусть,
Оживлять я не пытаюсь лица.
Знаю, если в прошлое вернусь,
Жизнь моя не сможет измениться.
Только память крутит , как на грех
Для души дырявой - кадры эти.
Больно то, что мы теряем тех,
Кто был всех нужней на этом свете.
Слышен утром колокольный звон,
Ах, потери...боль моя земная...
Это как аппендикс удалён,
Только шрам о нём напоминает.
У моей души особый код,
Он шифрует дни мои и ночи.
Мой девиз: и это всё пройдёт...
Не гонюсь за роскошью и прочим...
Знаю, каждый в истине рождён,
Все заботы и любви достойны.
Жизнь моя - неписанный закон-
Отрицать агрессию и войны.
Утром лучик просится в окно,
Знаю, солнце не взойдёт однажды...
Сверху счастье каждому дано,
Чтоб потерей закалиться каждой.
Якщо чесно, мені важно читати ці листочки, в допису їх кілька, насправді їх набагато більше. По них можна відновити днями, як проходила так звана проклята оперція.
Дякую всім, хто заходить у гості на мою сторінку.
Рада вашій підтримці – доброю, безкорисливою, людською.
Ольга Зоря
(Деякий час мене не буде - їду провідати внучку)