Ми звикли тут, у тилу, бо безпосередньо з війною не стикаємося. В даному випадку тил - це все, що не нуль. Бо до безпосередньо війни, як вона є, лицем до лиця, на мою думку, звикнути неможливо. І це добре, бо не можна звикати до смерті. І це погано, що тут ми до цього звикаємо, облаштовуємося. Точніше саме це якраз не погано, але коли ми більш-менш звикаємо, то починаємо забувати або не хочемо дізнаватися як воно там. І оце найсумніше...