День П

Привіт, друзі! Ну що ж, учора було неймовірне падіння температури — до +15 після +35! Це був якийсь сюрреалістичний день, який мав би закінчитися великим дощем. Але не закінчився. Лише дрібним дощиком, який злегка окропив поверхню землі. Бо таке різке падіння температури не могло бути просто від такого легенького дощу. Можливо, десь і пройшов справжня злива, але в нас — ні.

Але ви не повірите — сьогодні знову було спекотно. Тобто зранку ще було більш-менш нормально, прохолодно, але не холодно. Та ранкова свіжість досить швидко зникла. І вже в обід температура на сонці точно наблизилася до +30. У затінку, можливо, й ні — я не перевіряв. Але оскільки я саме допомагав шваґрові виносити речі з горища — викидати непотріб, пакувати те, що треба, у коробки й переносити в інші місця — то відчув цю спеку добряче.

Робили ми це тому, що планується повна заміна даху. Старий дах будуть демонтувати, і повністю замінюватимуть дерев’яні опори та саме накриття — тобто металочерепицю. Робота була не надто приємна: купа пилюки, купа бруду, розгрібання старого мотлоху, серед якого знайшлися навіть кілька засохлих мишачих трупиків. Мабуть, вони залізли в баняки й здохли там з голоду та спеки.

Довелося також посортувати старі речі — що зберегти, що викинути, що здати на макулатуру, а що спалити. Під дахом було справді дуже спекотно. Все це поєднувалося з хмарами пилюки. Тож день був проведений не надто весело.

Ну і вечір, якщо чесно, теж був важкий. Ми поїхали на парастас — привезли тіло дружинного дядька і помістили в капличку біля церкви. Туди приходили всі, щоб попрощатися. Священники відслужили відспівування — це, власне, і є парастас. Людей було багато. Але найосновніше буде завтра — тобто урочистий похорон.

Насправді, це велика удача, що тіло вдалося забрати і перевезти, хоча стан не був найкращий. Чомусь везли без холодильника, а враховуючи, яка спека була в Україні, не дивно, що труна — закрита. Ніхто її не відкривав. Лише теща їздила з власної ініціативи на впізнання, щоб остаточно переконатися, що це її брат. І це справді був він. Але каже, що побачене ще довго стоятиме перед очима.

Тож краще й справді запам’ятати людину живою — такою, якою вона була за життя.