Буденна середа

Так, знову пів першої пишу пост, добре що не друга звісно. Хоча це все дурниці порівняно із справжніми житейськими труднощами, які загрожують це життя обірвати. Останнім часом повернувся до практики як тільки починає здаватися, що все кепсько, згадувати як воно там хлопцям на фронті і одразу ж все стає краще. Звісно, базові проблеми нікуди не зникають і їх треба вирішувати, як би там не було, але розуміння того, це нормально, додає сил та наснаги прожити цей здавалося б рутинний, а насправді чудовий та неповторний день.

Так, чудовий, не зважаючи на супер дрібну мжичку до обіду і загалом повсюдну сірість. Від сонячної яскравості останніх літніх (і формально перших осінніх) днів не залишилося і сліду. Але це нічого, бо дощу давно треба було, земля суха була як в Сахарі. Теперішня мжичка не сильно її напоїла, але трава вже стала трішки зеленішою.

В обід забрав Маркіяна зі школи (точніше дошкілля, але воно розміщене у школі, то ж вживати саме це формулювання абсолютно доречно), бо до шкільного автобуса йому цілий урок треба чекати. Вчора його забрала до себе на урок Даринка, бо ми думали, що буде фізкультура, там би вона без проблем доглянула, бо все ще не може бігати, ще не варто після операції. Але було щось інше і малий постійно заважав, скаржачись, що йому нудно 🙂.

Урок вже був закінчився і сидів Маркіян у пісочниці. О, знову з нього доведеться пісок витрушувати🤯. Це доводиться робити і так щовечора, бо він вдома у піску постійно грається. Іноді хлопчаки просто посипають себе піском, порпаючись у ньому наче кури 🐥.

Тільки приїхав з Маркіяном додому, як приїхала кума за гарбузами. Вона працює у приватному садочку і вони щороку купують гарбузи до свята осені, вже другий рік у нас 😁.

Я спочатку поїхав на поле, бо батько залишив кілька гарбузів серед квасолі. Завантажив спочатку на тачку ось цього красеня:

Потім побачив справжнього велетня і вирішив не надриватися один, треба двох людей, щоб його підняти (на фото це чомусь не помітно, але він був справді величезний).

То ж я поїхав до туди, де батько звіз гарбузи з поля і вибрав найгарніші. Оскільки більшість були брудні, по помив ще вдома їх зі шланга, щоб чистими завантажити їх у машину (перше фото).

А ввечері ще шматок бляхи прикрутив до даху (я вже писав, що зайнявся "спадком", що залишили ще торік мені майстри), перед тим помучившись з її вирізанням. На риштуванні знайшов ось такого жука:

Та й таке. Вечеря, з Даринкою уроки робити (цього разу донечці допомагала дружина з проектом, але мусів взяти на себе Максима), почитати дітям казочку, вони засинають і лише після цього у нас дружиною годинка часу на перегляду якогось серіалу. Дивимося зараз "11.22.63", трохи нудно, як на мене. Потім я ще сідаю за комп'ютер, прочитати кілька постів ) сьогодні лиш один 🙁, відповісти на коментарі чи самому щось прокоментувати (теж не дуже активно сьогодні), написати свій допис і лягти спати. Буденний день. Так і живемо. Але живемо.