Ще один день
У нас останнім часом з’явилася нова «прекрасна» традиція. Як тільки на вулиці починається дощ або гроза — інтернет каже нам - до побачення. І це триває ще з початку весни, а може раніше,я вже не пам’ятаю. Годину-дві мережі немає, і всі мої плани летять шкереберть. Начебто розрахуєш час, збираєшся сісти написати пост — і зась. Ось і зараз пишу, сподіваючись, що встигну до наступної хмари.))
Але я не з пустими руками, сьогодні хочу показати вам свої нові світлини. Пам'ятаєте, вчора я розповідала про нашу поїздку на річку Інгулець? Так от, там на переправі перед очима так і мерехтіли бабки (стрекози, хто не в курсі)). Їх було так багато, і всі якогось нереального, ультрасинього кольору. На сонці аж виблискували. Я спочатку подумала, що то метелики, але ні — бабки.
Мені так загорілося їх сфотографувати, але вони ж на місці не сидять. Влаштувала за ними справжнє стеження. Ходила і просто клацала мобілкою наосліп — клац, клац, клац!)) Дуже хотілося піймати момент, коли одна сяде на листочок і красиво розправить крила. І знаєте — вийшло. Раніше я вже фотографувала і чорних, і червоних бабок, потім збільшувала фото в багато разів, щоб роздивитися кожну жилку. Але такі ультрасині мені трапилися вперше. Краса неймовірна!!
Сам день сьогодні у нас узагалі пройшов чудово. Син зранку поїхав у гості до моїх батьків, тож пів дня я була сама. Чим займалася? Та читала книжку і... варила борщ)). Малий зробив спецзамовлення: «Мам, звари свого найсмачнішого борщу, я за ним так скучив!» Оце правда, що у кожній родині свій рецепт, але мамин борщ — то завжди свято. Я сама обожнюю мамин, а син — мій.
До борщу малий попросив якогось різноманіття, бо свіжі огірки йому, бачите, вже набридли.)) Вчора я йому маринувала кабачки, а сьогодні натерла домашньої корейської моркви. Ну а під вечір знову увімкнувся режим «пекельна кухня» — нажарила ще свіжих відбивних, нагодувала дитину від душі.
На завтра в мене за планом новий кулінарний подвиг , який я хочу реалізувати, а топто спекти печиво «горішки» у тій самій старій формі, що печеться на газу. Усі продукти є, борщ на завтра готовий, тож часу має вистачити. Сподіваюся, все вдасться.
А вже під вечір дитина каже: «Мам, пішли провітримося, я на велику покатаюся». Ну, пішли. Катався-катався, десь там розвертався, не вписався в поворот і — гепнувся з велосипеда... Приїхав додому з бойовим пораненням — розбитим коліном. Ну нічого, коліно помили, перекисом замазали, до весілля заживе!
Головне, що ми встигли заскочити в хату за хвилину до зливи. Тільки зачинили двері, як влупив такий гарний дощ із грозою, і навіть зараз ллє. На сьогодні все.
===========================
Моя сторінка у фейсбуці https://www.facebook.com/share/1GhqDZR61M/
Нове відео мого сина на YouTube.
Your post really brought back memories of unpredictable power outages and lost words. Keep writing, I'm sure your thoughts are worth the temporary interruptions 💡📚🌧
Не бачила таких стрикоз. Гарний колір. Якийсь не земний, рідкісний. Гарний допис. Молодець. :)