Осіння пора, очей чарівність

Я люблю дощ восени. Хоч і прогулянки тепер не такі довгі, як в ясні дні теплого літа, зате можна побродити по мокрих доріжках осіннього парку. У такі дощові дні є можливість побути наодинці з думками разом з задумливою природою. Хочеться трошки посумувати і набратися терпіння, адже скоро дощ закінчиться і його змінить сніг.

Сьогодні холодно і похмуро. Йде дощ. Але все одно в цьому є своя принадність. Природа живе своїм життям в будь-яку погоду. І листя шепочуться навіть в похмурий осінній день. Вони шепочуть про своє життя: вона ж так схожа на життя людей.

Навесні листя тільки починають жити, і це схоже на народження людини. Навесні листя шепочуть про свої мрії і бажання. Вони хочуть стати великими і зеленими - так і діти мріють стати дорослими.

Влітку листя набираються сили і шепочуть про любов. До осені листя розуміють, що скоро їхнє життя закінчиться. Вони згадують хороше і шкодують про те, що не встигли зробити. Чоловіки і жінки в зрілому віці аналізую своє життя, розуміють до чого вони прийшли і до чого потрібно прагнути. Взимку листя вмирають... Люди теж йдуть... У похмурий осінній день листя шепочуться про своє життя, прожите не дарма.