The Diary Game : Наче все якось

Всім привіт. Щось не сниться мені останніми днями геть нічого, бо я і не сплю майже. От не йде сон, думки, уявлення, ворочаюсь, а заснути не виходить. Хіба що під ранок о четвертій чи п'ятій годині вдається трохи прикорнути і в сім вже прокидаюся.

Вчора ледве витягла себе на вулицю, бо неможна сидіти у чотирьох стінах та ломати голову над своїми бідами. Хотіла до мами піти, вона як завжди на дачі. Коли весна і літо, мама майже живе на тій дачі, бо подобається їй копирсатися в землі. Навіть якщо нічого не вродить, їй головне тиша, природа, спів пташок, сусіди по дачі. Піти і мені на дачу до неї? Нєєєє, то не про мене, дуже багато там спогадів, дах зірве.

Так що вийшла я вчора на вулицю, пройшлася, намотала пару кругів, та й додому. Звичайно ж зайшла у свою любиму кав'ярню, взяла каву з молоком. А біля кав'ярні зробили гарну доріжку, з цестерен зробили імпровізовані столи, навіть арт з'явився. Гарний такий.

Присіла з кавою, полізла в чати, знову купа повідомлень, знову перегляди фото, знову у пошуках рідних рис обличча. Господи, та чи ти є на світі... А молоді весело, сидять поряд курять якісь запашні вайби, чи то як їх називають, регочуть, з колонок музика кричить. То я просто пішла з тієї площі кафе, знайшла тихий, затишний куточок у парку та сиділа сьорбала каву, курила свої цигарки одну за одною. Розбирає такий сум, тривога та безпорадність, бо війна ж ще не закінчилася, скільки людей страждає, а скільки не розуміє що таке війна, чи то може роблять вигляд що їм не боляче, та їм все одно.... А може то захисна реакція така у людей. Не знаю, засуджувати то не хочу. Але ж коли оруть на всю веселі пісні, та молодь підспівує, в середині розірвало та я мовчки відійшла.

У мене одна єдина пісня у думках лунає, яку чомусь як навіжена прокручую в голові. Як то кажуть у кожного своє, а у мене зараз таке.

________🇺🇦________

Все буде Україна!