Детективна історія

Мабуть я вже розповідав, що працюю у великій хімічній компанії, в склад якої входить декілька заводів. Мої обов’язки - це технічний розвиток, нові технології та контакти з іноземними компаніями. Але несподівано я став учасником розкриття шахрайства на мільйони гривень.

---

---

Зі зрозумілих причин я буду уникати конкретики у своєму дописі. Але історія все одно буде цікавою.

В одному із наших заводів під час роботи внаслідок очищення звичайної солі утворюються відходи - каміння, пісок, гіпс та целюлоза. Всі ці відходи є абсолютно безпечними для довкілля, але вони містять залишки солі. Тому якщо їх просто десь складати на велику купу, то дощі будуть вимивати цю сіль і вона буде потрапляти в ґрунт і струмки. Через це треба було з цими відходами поступити якось цивілізовано.

Відходи для будь-якого підприємства - це головний біль. Вони тягнуть додаткові витрати і проблеми. Наша компанія розпочала пошук якоїсь спеціалізованої структури, яка працює з відходами і має відповідну інфраструктуру. Звичайно, в Україні таких компаній небагато. Тривалий час нічого не вдавалося знайти. Наші керівники навіть зверталися у міністерство екології. Звідти хтось передав нам контакти якоїсь фірми, зареєстрованої у Вінниці.

Коли наша компанія звернулася за вказаними контактами, то неначе потрапила в казку. Нам запропонували не просто захоронення чи складування наших відходів, а їх переробку на будівельні матеріали. Навіть дуже віддалено описали як вони це робитимуть. Звичайно переробка це дорожче ніж просте захоронення, але наше керівництво було таке раде, що знайшовся хтось, хто хоче забрати відходи, що було готове платити.

І ось проходить час, завершується рік, завершується дія контракту. І тут на наступний рік компанія, що працює з відходами, вимагає від нас дуже великого підвищення оплати за переробку відходів. Зараз ми не працюємо, тож і так не мали наміру продовжувати контракт, але на майбутнє наше керівництво вирішило вияснити що ж такого дорогого роблять з нашими відходами. І тут почалося найцікавіше.

На наш запит нам роз’яснили наступне. Наші відходи забирають автотранспортом на спеціалізовану площадку. Звідти вони завантажуються в залізничні вагони і везуться в м. Кіцмань, Чернівецької області, де розташоване спеціалізоване передове переробне підприємство, яке працює за фірмовим ноу-хау. Все, що залишається від переробки, залізничним транспортом везеться в Дніпро для захоронення на спеціалізованому полігоні.

Оскільки в роз’яненні було згадано про новітні передові технології, завдання розібратися в цьому питанні було адресоване мені. І ось я зібрався та поїхав у м. Кіцмань в очікуванні побачити щось неймовірне. Прийшовши за вказаною адресою, я побачив передове підприємство:

Звичайно я засумнівався, що прийшов туди, куди потрібно. Тому обійшов всі околиці, опитав всі сусідні підприємства. Виявилося, що я потрапив саме туди. Тоді я пішов ближче роздивитися на передові технології.

Гаразд. Можливо приміщення старе, але може підприємство все-таки успішно працює? В листі вони казали, що привозять відходи на переробку залізничним шляхом:

Стан колії свідчить про те, що останній вагон тут проїжджав 5 років тому. Я ще попитав сусідів чи бачили вони колись тут вагони. Звичайно ніхто нічого такого не бачив вже багато років.

Тоді я зателефонував представнику підприємства з переробки відходів, який мав би бути на місці. Мій приїзд його шокував і він сказав, що не буде розкривати перед нами свою новітню технологію, бо вони заплатили за неї великі гроші.

На цьому я поїхав звідти і рекомендував більше ніколи не укладати з цими шахраями ніяких угод. Але історія не закінчилася. Новатори не змоги змиритися з втратою заробітку і запросили мене знову відвідати їхнє чудо-підприємство. Цього разу вони підготувалися.

Я знову приїхав за тією ж адресою. Представник, який мене зустрів, відкрив цей закинутий склад. Мені дозволили зробити одну фотографію:

Це справді схоже на наші відходи, однак це крапля в океані. Далі мені показали диво-установку з переробки відходів. Людина, яка мене намагалася обманути, точно в школі з хімії мала незадовільну оцінку, а на хімічному заводі ніколи не бувала. Мені показали звичайну іржаву стару бочку для розігріву смоли, таку як колись давно використовували для смоління дахів.

Але найцікавішим було пояснення технології. Отже, ці чудо-інженери завантажували наші відходи в бочку, додавали секретний інгредієнт, який їм на 5 мільйонів гривень розробив Національний університет "Львівська політехніка", і на виході вони отримували будівельні матеріали. Геніально! Хочу низько вклонитися таким світилам сучасної науки! На моє уточнююче запитання, який саме з чотирьох видів відходів вони використовують, мені відповіли що одразу всі чотири. Ще геніальніше! Енштейн проти цих хлопців просто невдаха.

Звичайно ми достроково розірвали з цими придурками контракт і більше ніколи не будемо мати з ними нічого спільного.