The Diary Game: Стає спекотніше. 13-14 червня.

Привіт усім. До вихідних обстановка в Ізраїлі різко змінилася в напрямку гарячого. Все почалося з того, що я відпрацював свої п’ять робочих днів, настали вихідні. З четверга на п’ятницю о 3-й годині ночі пролунала сирена повітряної тривоги. Ну ми, як усі нормальні люди, підскочили та зайшли до спеціальної укріпленої кімнати. Я дивлюся в телефон у програмі, де сповіщають про загрозу обстрілів — жодних сповіщень. Ні по районах, ні по всій країні, взагалі нічого. Я подумав — проблема з інтернетом. Кажу дружині, що така фігня, щось зі зв’язком. Потім дивлюся — інтернет є. Відкриваю новини. Якось нічого незвичного не побачив, дивно. Ми залишилися в розгубленості, в здивуванні. Хвилин через десять почали з’являтися повідомлення в місцевих новинних групах, що це було просто сповіщення про початок військових дій. Ізраїль почав бомбити Іран. Найцікавіше в цьому те, що напередодні, в четвер, мій тесть розмовляв з моєю дружиною й дуже занепокоєно питав, як у нас справи, чи все гаразд, бо весь інтернет тріщить по швах про те, що починається війна з Іраном. Точніше, новий виток війни. Ми такі — ніфіга собі, чому дізнаємось про це в останню чергу? Ні, все гаразд. Відкрили новини, там почитали різні чутки про те, що ми хочемо на когось напасти. А місцева влада навіть заспокоює всіх, типу це все фейк, нічого подібного, дурниці. Ну, ми з дружиною як би посміялися з цієї ситуації, думаємо знову кацапи гоняють якусь фігню по інтернету. То ж, посміялися й забули. Майже забули. Але ось така ситуація трапилася вночі. Швидше за все, усіх сповістили про те, що щось почалося, і дуже очікувалася відповідь з боку Ірану, щоб усі були напоготові. Але жодної миттєвої відповіді не було. Вночі ми все-таки лягли спати. Обратка полетіла вже наступного дня. Було багато ракет, було багато перехоплень, але також були болючі прильоти. Були жертви. На жаль.

Ніч з п’ятниці на суботу була майже безсонна. Служба тилу включила таку систему раннього сповіщення, що мобільний оператор шле спливаюче повідомлення на телефон з таким огидним звуком вискакує з текстом «Тримайтеся близько до укриттів, бо скоро можливий обстріл», ці сповіщення неможливо вимкнути. Потім програма, яка сповіщає про обстріли й показує регіони, в яких це відбувається, шле також попереджувальний сигнал за 10–15 хвилин до очікуваних прильотів, що щось скоро буде. І потім вже безпосередньо сама сирена в телефоні в момент початку прильотів і сирена на вулиці. Ось стільки таких щекотливих для нервів факторів. Мабуть, вимкну те, що можна вимкнути. Під час недавнього конфлікту я такі сповіщення не вмикав. І… ні, це все не в новинку. Ми звикли.

У п’ятницю ввечері мені навіть написав клієнт з Одеси. Висловив свою стурбованість з приводу того, що відбувається. Я подякував і висловив стурбованість у відповідь щодо ситуації в Україні і про те, що в Україні ситуація набагато гірша. Обмінялися люб’язностями і стурбованостями, можна сказати :)) Я все одно дуже вдячний йому, що не забуває. Ще каже, що одесити жартують: «Вдень у нас Монако, а вночі Афганістан».

Сьогодні зранку мій роботодавець написав повідомлення до загальної групи у WhatsApp і скасував завтрашній робочий день до подальшого сповіщення, що буде далі — поки невідомо. У нас так було й пів року тому. Були перші моменти переляку й невизначеності, позаплановий вихідний день, а потім усе за розкладом.

Сьогодні ввечері ми з дружиною спонтанно дуже захотіли морозива. З цього приводу я поїхав до суперу. Набрав побільше різного морозива. Взяв українське. На дорогах було незвично порожньо. Люди бояться виходити на вулицю, щоб не опинитися в невідповідний момент у незахищеному місці. Так кожного разу, коли відбувається новий виток конфлікту. З часом звикають і такого колективного шоку вже не відчувається.

На півдорозі додому я їхав через промзону і вдалині побачив темну хмару. Коли під’їхав ближче виявилося, що це дим. Вся ця зона була оточена пожежниками й поліцією, і щось там дуже добре горіло. Темні клуби чорного диму валили звідкись, чого я не зміг побачити, і підіймалися вгору. Проїхати там було неможливо. Мені довелося зробити величезний гак, щоб об’їхати цю зону, і тому моя поїздка трохи затягнулася. Світлина з поліцією дуже неякісна, бо це обрізаний стоп-кадр з відео-реєстратора.

День минув спокійно. Ми з дружиною займалися домашніми справами, які зазвичай відкладаємо на вихідні. Обіцяють неспокійну ніч, але поки нічого не відбувається, я скажу: «поживемо — побачимо». Сподіваємося на краще.

Всім миру і тихого неба.